Екскурсії Карпатами та Західною Україною.  Буковинські Чернівці - "маленький Відень"
Для гостей міста туристичні фірми й організації пропонують кілька туристичних маршрутів («Чернівці архітектурні», «Перлини культових споруд» та ін.), тож, якщо маєте бажання, ви можете скористатись їхніми послугами. Але якщо ви вирішили оглянути місто та його пам'ятки самостійно, то зробити це дуже легко — досить лише дістатись до центральної частини Чернівців.
Почати знайомство з «маленьким Віднем», на нашу думку, варто з геніального витвору чеського архітектора Йозефа Главки — Резиденції буковинських митрополитів, де нині розміщений Чернівецький університет імені Юрія Федьковича. Одразу хотілося б зазначити, що вхід до корпусів університету вільний, так що оглянути перлину світової архітектури не тільки ззовні, але й зсередини може будь-який охочий.


Візантійські, мавританські, романські, готичні й, звісно, українські мотиви прозирають в усіх спорудах Чернівців

Політ фантазії Йозефа Главки видно з першого погляду. Візантійські, мавританські, романські, готичні й, звісно, українські мотиви прозирають в усіх спорудах цього архітектурного комплексу. Перш ніж узятися до роботи, чеський архітектор довго й глибоко вивчав природу й культуру Буковинського краю, звичаї й особливості народної архітектури.


Високі муровані стіни Чернівців, прикрашені керамікою й різьбленим каменем, стрункі, спрямовані у височінь вежі,

облямовані високими зубцями, високі ажурні ворота, розбитий поряд з резиденцією прекрасний дендропарк... Будівля, де раніше жили буковинські митрополити, більше схожа на середньовічний замок. А взагалі при знайомстві з цим архітектурним шедевром будь-яку людину, навіть дуже стриману й прагматичну, не полишає відчуття казковості і незвичайності всього, що відбувається. Досить поглянути хоча б на Мармурову залу або збудовану у візантійському стилі Семінарську церкву, й одразу стає зрозуміло: час, проведений у Чернівцях, минув не дарма.


Без чого неможливо уявити європейське місто? Звісно, без Ратуші,

місця, де засідали «батьки міста». Є Ратуша й у Чернівцях. Збудована в помірному класичному стилі будівля не вирізняється якимись яскравими архітектурними тонкощами. Але це не означає, що Ратуша не заслуговує на нашу увагу. По-перше, і в помірності є своя краса, а по-друге, історія чернівецької Ратуші багата на цікаві моменти. Колись Ратуша (висота якої складає 50 метрів) виконувала й суто практичну функцію — була пожежною каланчею. З балкончика, який розміщувався під самим дахом, було чудово видно місто. Але пожежник, що сидів на цьому балкончику і в літню спеку, і в лютий мороз, стежив не за красотами міста, а за тим, чи не з'явився де димок — провісник великої пожежі.


Ще одна цікава особливість Ратуші — час на ній показують одразу два дзиґарі.

Один розміщений на вежі, а другий — подарунок відомого міського голови Антона Кохановського (1817— 1906) — на фронтоні будівлі.


Чернівці від самого заснування вирізнялись особливою толерантністю в питаннях віри та національної належності.

Наприклад, у XIX столітті претендент на посаду поліцейського (причому найнижчого рангу) мав досконало знати щонайменше три мови. Конфесійне й національне розмаїття відбилось і в архітектурному вигляді Чернівців. Однією зі славетних пам'яток Чернівців є Вірменська церква. Вірмени з'явились на Буковині ще в середині XIV століття, щоправда, в самих Чернівцях вірменські родини оселились тільки в 1820-х роках. Громада швидко зростала, і, звичайно, їй потрібен був свій храм. У1865 році було створено спеціальний комітет, що збирав кошти на будівництво Вірменської церкви. Першим у списку жертводавців стояв не хто інший, як сам імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф. Щоправда, попри наявність вінценосного помічника, збирання коштів ішло не дуже жваво. І все-таки 9 жовтня 1875 року храм, побудований за проектом уже згаданого нами Йозефа Главки, було освячено і в ньому відбулась перша відправа. За років радянської влади у Вірменській церкві розміщувалися комори. Тільки в 1992 році будівлю відреставровано. Сьогодні в ній проходять концерти камерної та органної музики.


Церков, соборів, синагог та інших сакральних споруд у Чернівцях — сила-силенна.

І про кожну можна розповідати дуже багато цікавого. Узяти хоча б розміщені неподалік одна від одної Миколаївські церкви. Одна з них — дерев'яна — збудована ще в 1607 році, друга відкрита напередодні Другої світової війни в 1939 році. Почнімо з більш, так би мовити, молодої. Розміщену на вулиці Руській (до речі, найдовшій у місті) Свято-Миколаївську кафедральну церкву чернівчани називають не інакше як... «п'яною». Справді, побачивши її один раз, ви навряд чи забудете її незвичайні обриси. Чого варті хоча б закручені малі бані...
Будувати цей храм почали в 1927 році. Слід сказати, що завдання в будівельників та проектувальників було нелегке. Треба було на невеликій ділянці, буквально в оточенні трьох інших церков (старої Миколаївської церкви, Вірменської церкви та греко-католицького Успенського собору) побудувати доволі-таки велику споруду. При цьому головний вхід мав виходити на страда Романе (так тоді називалася вулиця Руська), а вівтар, як приписують церковні канони, треба було орієнтувати на схід. Тому було прийнято нетрадиційне рішення — вівтар було розміщено праворуч від входу. Та, звісно, понад усе в цій незвичайній церкві дивують малі бані. Можливо, таким і був задум архітекторів — Вальтера Штюбхен-Кюхнера, Йосифа Летнера й Вірджила Іонеску.


Але серед чернівчан ходить легенда, яка по-своєму тлумачить появу таких незвичайних бань.

Подейкують, що будівельники довго мучились із цією будівлею, над нею ніби висіло якесь проклятте — що за день побудують, то над ранок розвалиться. І тоді старший майстер побачив сон — щоб це припинилося, треба, не мало не багато, принести в жертву людину. І вирішили будівничі так: чия дружина першою принесе обід, тій і судилось бути замурованою в стіні Миколаївської церкви. Першою прийшла красуня-дружина старшого майстра. Він попросив стати її біля стіни й сказав, мовляв, тепер ми тебе замуруємо. Жінка спочатку сприйняла це як жарт, а коли зрозуміла, що її замуровують насправді, стала несамовито кричати. Але будівники на чолі зі старшим майстром, який судомно стиснув зуби, мовчки продовжували працювати. Вони працювали весь день і всю ніч і завершили-таки будівництво церкви. Уранці все стояло на своєму місці, храм не розвалився.
Та бані були перекручені, ніби зазнали мук і страшного болю...


За стіною «п'яної» церкви ховається дерев'яна церква Святого Миколи.

Незважаючи на те, що у порівнянні з «тезкою» вона здається зовсім простою і, можна сказати, непримітною, будівля ця є однією з найголовніших пам'яток Чернівців. Передусім, це найстаріша споруда столиці Буковинського краю — згідно з даними істориків, її побудовано в 1607 році. І хоч пам'яткою архітектури Миколаївська церква була визнана тільки в 1964 році, до 21 листопада 1992 року вона простояла практично в первісному вигляді. Уранці цього трагічного дня церква перетворилася на величезний палаючий смолоскип. На щастя, пожежники прибули через п'ять хвилин після початку пожежі, але й за цей час 70 % церкви встигло вигоріти. І тільки завдяки зусиллям буковинських реставраторів Миколаївська церква повстала з попелу. Наприкінці 1996 року храм знов освячено й відкрито для богослужінь.
Повернімося до розмови про те, без чого жодне місто не може вважатися справді європейським. Довгий час чернівчани були позбавлені можливості насолоджуватись оперним мистецтвом.


А який же Відень, хоч і «маленький», без Опери?

Коли на початку XX століття «батьки міста» вирішили, що в Чернівцях
неодмінно має бути свій Оперний театр, то замовили його проект не будь-кому, а найвідомішим віденським архітекторам Фельнеру й Гельмеру. Тим самим, які побудували понад 40 театрів, зокрема й славнозвісну Одеську оперу.

В архітектурному плані будівля Оперного театру в Чернівцах — це, безумовно, царство віденського модерну.

Слід сказати, іцо театр побудували досить швидко — усього за півтора року. З жовтня 1905 року в Чернівецькому оперному театрі було дано першу виставу. Нині тут розміщений Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської.
І, нарешті, ще одна будівля, знайома кожному чернівчанину і яку має побачити кожен, хто відвідає столицю Буковини. Ідеться про «Шифу» — славетний «Будинок-корабель». Свою назву будинок дістав від перекрученого німецького слова das Shiff, що й означає «корабель».
І справді, точнішої назви для цієї споруди придумати важко. «Шифа» ніби повним ходом пливе назустріч потоку автомобілів. То яким чином «заплив» цей корабель на вулиці сухопутних Чернівців? Щодо цього є декілька версій. За однією з них (назвімо її «романтичною»), жили колись в Австро-Угорщині два брати. Один був капітаном далекого плавання, другий став фінансовим магнатом. На схилі життя брати, так і не завівши сім'ї, вирішили оселитись у «маленькому Відні». Але туга за морем не давала спокою капітану, і тоді брати вирішили побудувати «будинок-корабель», який своїм виглядом нагадував би про океанські подорожі. Так і з'явився в Чернівцях неповторний будинок, який не можна віднести до якого-небудь певного архітектурного стилю. Щоправда, більш прозаїчні історики стверджують, що колись на цьому місці стояла популярна корчма «Zum Goldenen Shiff» («Під золотим кораблем»), від якої будинок і дістав свою назву.