Карпати. Український рушник. Яскраве полотно долі карпатського народу
З давніх-давен жінки Карпат навчилися вирощувати льон, коноплі, виготовляти з них нитки, прясти, вишивати, ткати.
Заступницею і покровителькою наших рукодільниць вважалася богиня Мокош,  їй поклонялися, вірили в її чародійство, в людській уяві вона відкривала казкові світи, давала натхнення, надихала на творчу уяву.


Від дохристиянських часів пішли карпатські красиві обряди та звичаї, мелодійні пісні, родинна мораль і культура.
Все це береглося в генетичній пам'яті українців.

Жінки Карпат виготовляли для своєї сім'ї одяг, вишивали на ньому простенькі узори - символи Землі, Неба і Сонця. Самі фарбували природними фарбами нитки для вишивання. Вони не линяли від прання, не вицвітали на сонці і протягом десятиліть зберігали свіжість кольору.

Вишивала мама долю на рушник,
не один, не дні, а весь свій вік.
Вишивала мама мальви і калину -
зацвіли ці квіти на всю Україну.
Вишивала мати темними ночами -
квіти, наче діти, стали перед нами.
Вишивала мама, сина колисала,
колискову пісню синові співала.
Вишивала мама пісню для народу,
а осінні вітри взяли її вроду.
Вишивала мама, синів проводжала,
синам у дорогу рушник дарувала.


В. Гдаль


 

Читайте також:

Карпатські крашанки, писанки - історія, опис, дослідження

Значення символіки карпатської писанки

Символіка карпатської ляльки-мотанки

Спадщина наших предків. Прадавні солом'яні обереги Карпат

 


Вишиваючи, українки Карпат співали, вкладаючи у пісню та вишивку свою енергетику та душу.

Узорами, які придумували самі, передавали свої почуття, побажання добра і здоров'я.
Залежно від того, кому призначалася вишиванка, і узор мав бути свій. Кожну вишиту річ можна розшифрувати, прочитати.


Закодованим письмом долі поколінь вважається карпатський український рушник.

Його орнаменти - то графічно-чіткі, геометризовані, то химерно-загадкові із символічними ритмічними знаками. Ще з часів давньої зарубинецької культури до нас дійшли вишиванки із зображеннями так званих дерев життя. Проростають оспівані у колядках і щедрівках дерева, на них щебечуть; птахи, розцвітають дивовижні квіти, тут же і наша прадавня Берегиня, — охоронниця домашнього вогнища.


Захоплена красою світу, карпатська жінка намагалась через свою уяву перенести цю красу на рушник,
створивши хороші знаки - символи сонця, зірочок, вогню, місяця, дерев, птахів, води, квітів.

Карпатський український рушник. Як багато промовляє до нас це слово, яке воно рідне і миле українському серцю! Скільки зворушливих спогадів пов'язано з рушником, скільки років родинного життя він супроводжував... Напевне, жодна побутова річ не оспівана так, як рушник. Хіба що наша українська пісня. Власне рушник — це та сама задушевна пісня чи дума, заспівана узорами, у які наш народ вклав свою душу.


З давніх-давен у родинному житті Карпат рушник відіграє першорядну роль.

Про достаток родини, майстерність господині судимо по вишитих рушниках. У неї в хаті, як у віночку, — говорять про хорошу господиню.
Виряджали матері синів у далеку карпатську дорогу, давали їм хліб, загорнутий у шматок полотна, який згодом нарекли рушником
від слова рушати. Так і мандрує по світах наш український рушник, як часточка материнської душі і рідного краю.


Карпатський рушник - це українська декоративна тканина

завширшки 30-50 см і завдовжки від 1,5 м - до 4 м (трапляються і довші - 7 м довжини). Вишивають рушники по обох кінцях, є й рушники, вишиті суцільною вишивкою з кінця в кінець. Рушники є ткані і вишиті. Жінки кожного регіону України надавали перевагу кольорам та візерункам свого краю.
Про візерунки, способи вишивання можна говорити дуже багато. Але яким би не був рушник - він створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Хата без рушників, - казали у народі, - шо родина без дітей.


Багато карпатських рушників вишиті червоним і чорним кольором (це любов і журба),

причому червоний колір повинен переважати. Два кольори оті на полотні — червоними і чорними нитками — світанок той і ті святешні дні, зігріті материнськими руками. Лишаються у серці назавжди, освітлюють прожитих літ суцвіття, і де б не був я, де б я не ходив, вони для мене найрідніші в світі. Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ, а серце заболить — воно не камінь, бо пісня про рушник враз тихо зацвіте червоними і чорними нитками.
Нитки фарбували рослинними фарбниками, тому кольори не були дуже яскравими.
Ці фарби відзначаються надзвичайною стійкістю. Чорний і сірий колір одержували фарбуванням у відварі дубової кори, жовтий — у соці щавлю, лушпиння цибулі, блакитний — з відвару голубої материнки, зелений - з листя гарбуза, шкірки горіхів, червоний - з люцерни, бузковий - з шовковиці.


Високий рівень вишивання, як свідчать розкопки, мав місце, в Карпатах,  уже в III ст.

Великим знавцем і цінителем української вишивки був Т. Шевченко. Він збирав зразки вишивок, сам робив замальовки. Поетеса Леся Українка, вперше відвідавши могилу Кобзаря, принесла у дар рушник, який вишила разом з подругою.