Козаки характерники-волхви, цілителі, еліта українського воїнства.
Чи існували в Україні таємні ордени, що вершили долю країни? Так й один з них це орден козаків-характерників. Таємне братство воїнів з часів слов'ян-аріїв, які захищали Україну від ворогів. Серед запорізького козацтва існувало таємниче, овіяне легендами, містичне товариство-характерників. Характерниками були козаки, які, за сучасним визначенням, володіли екстрасенсорними і паранормальними здібностями. – телепатією, ясновидінням, здатністю до гіпнотичного впливу і неймовірною силою духу та тіла.


Містичні таємниці бойового гопака, українського карате.

Сьогодні дехто сміється, кажучи, що бойовий гопак лише привід заробити гроші, відкриваючи дедалі нової школи «новітніх бойових мистецтв». Проте особлива українська манера битися справді існувала здавна.
Середньовічні іноземці, описуючи побут українських козаків, зазначали, що вони цілими днями тільки п’ють, співають і танцюють, а потім були вражені їхньою надлюдською силою, витривалістю і неймовірними звитягами в бою. Саме тому, що відкрито козакам деколи не можна було тренуватися, вони використовували маскування — танець, щоб виховувати воїнів і підтримувати свою бойову майстерність. Шаровари «завширшки як Чорне море», до речі, були призначені теж для бою - аби приховувати свої рухи від ворога.
Вчителями наставниками в «козацькому самбо» були козаки-характерники. Вони мали не тільки неабияку фізичну силу та вправність, а й володіли чимось більшим — якимсь містичним знанням, здатністю гіпнотизувати противника, не відчувати болю, перетворювати свою руку на сталь, об яку кришиться зброя ворога.

Ми будемо раді бачити вас у наших інтернет-спільнотах. Підписуйтесь на новини нашого сайту
Легендарна особа — козак характерник Мамай.
«Сидить козак
В кобзу грає,
Що замислить,
То все має...»

Так свідчить стародавній український переказ. Силою думки цей предок нібито міг не тільки викликати в собі прилив нелюдської сили, а й наслати ураган на ворожі кораблі або град на війська. Як примовляли запорожці: «Козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник — і з могили теж». Дослідник історії характерників Тарас Каляндрук зазначив: «У Запорозькій Січі школою характерництва був Пластунівський курінь.
Пластуни намагалися берегти свої таємниці від сторонніх очей, адже вони передусім були розвідниками. Слово «пластун» пов’язане безпосередньо з тим заняттям, точніше, тією позою, у якій найчастіше доводилося діяти пластунам, - лежати пластом. Вони були вухами й очима козацтва; завдяки тренуванням уміли надовго завмирати в одному положенні, витримуючи і холод, і спеку.
А ось що писав посланець австрійського імператора Рудольфа II Еріх Лясота, котрий побував на козацькій землі в XVI ст.: «Біля цього порога було близько чотирьох сотень козаків, які лежали на правому березі, сховавшись по кущах і чагарниках, витягнувши свої суденця на берег. Їх направили сюди з табору, аби перешкодити татарам, якби частина з них захотіла переправитися». Пластуни віртуозно володіли зброєю і досконально знали закони природи, будучи першокласними мисливцями.
Найкращі з них здобували сакральні знання, виділяючись з-поміж решти, так ставали характерниками. Характерник міг уже не тільки не відчувати болю, морозу або виснажливого пекучого сонця, він умів значно більше.

Один з смертельних прийомів бойового гопака "Політ джмеля"

Ось що пише знаменитий історик Дмитро Яворницький у своїй «Історії запорозьких козаків»: «...серед них завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей, на кущі, вершників, на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов». Щоб збагнути ці таємниці, наші стародавні українськи предки вивчали мистецтво під назвою «Триглав» - триєдність Всесвіту.
Здатність читати чужі думки, якою володіли характерники, пояснити непросто, а ось здатність ухилятися від куль — цілком можливо. Справа в особливій техніці бойового гопака — розгойдуваній ході, яку називали «козацьким мистецтвом хитання маятника». Неймовірна швидкість козаків — також заслуга українського бойового мистецтва, яке в основу своїх рухів узяло коло і спіраль, а також здатність завдавати ударів усіма частинами тіла. На противника в ближньому бою обрушувався шквал «стусанів». У козацькому «смертельному танці» було все: «по-взунці» та «присядки», «тинки» й «копняки», «пістолі» й «розніжки», «яструби» та «рисі», «кози» й навіть «блохи». Ті, хто опанував таємну техніку, знали: «Рука - блискавка, а тіло – грім, рука - меч, а нога - молот».