Мудрість Карпат, яку неможливо було висловити прямо, здавна передавали за допомогою стародавніх притч. Гарна притча, як мелодія, почувши яку одного разу, вже неможливо забути. Вона залишається в пам'яті надовго, ба більше - навіть назавжди. Чому такий сильний вплив мають на людську свідомість і психіку ці твори фольклору або народної мудрості?
Особливість притч полягає в тому, що вони мало кого залишають байдужими. Притчі корисні й цікаві людям різного віку, тому що вони зберігають в собі й передають мудрість тисячоліть, а наукова психологія відносить притчі до психокорекційних казок.
Карпатська притча “Любов і щастя завжди поруч”.
- Куди йде любов? - запитало маленьке Щастя у своєї матусі.
- Вона помирає, - відповила мати. Люди, не бережуть те, що мають. Просто не вміють любити! Маленьке щастя задумалося: ось виросту великим і буду вчити людей любити!
Читайте також:
Притча карпатських мольфарів - Відлуння
| Ми будемо раді бачити вас у наших інтернет-спільнотах. Підписуйтесь на новини нашого сайту |
І поступово Щастя з великого стало перетворюватися в маленьке і чахле. Дуже воно злякалося, як би зовсім не зникнути, і вирушило в далеку дорогу, щоб знайти ліки проти своєї недуги. Довго чи коротко йшло Щастя, не зустрічаючи нікого на своєму шляху, тільки стало йому зовсім погано. І зупинилося воно відпочити. Вибрало розлоге дерево і прилягло. Тільки задрімало, як почуло кроки що наближаються.
Відкрило очі й бачить: йде по лісі красива жінка вся в лахмітті, боса і з палицею. Кинулося Щастя до неї:
- Сідайте. Ви, напевно, втомилися. Вам потрібно відпочити й підкріпитися. У жінки підкосилися ноги, і вона буквально звалилася в траву. Трохи відпочивши, мандрівниця повідала щастю свою історію:
- ....ось, так от і дуже прикро, коли тебе вважають такою непотрібною.
- А як вас звуть?
- Звуть мене Любов!
- Так це ви Любов?! здивувалось Щастя. Але мені говорили, що любов це найпрекрасніше з того, що є на світі! Любов уважно поглянула на нього і запитала:
- А тебе як звуть?
- Щастя, я.
- Ось як? Мені теж говорили, що Щастя має бути прекрасним. І з цими словами вона дістала зі свого лахміття дзеркало. Щастя, глянувши на своє відображення, голосно заплакало. Любов підсіла до нього і ніжно обняла рукою.
- Що ж з нами зробили ці злі люди та доля? - схлипувало Щастя.
- Нічого, - говорила Любов, якщо ми будемо разом і станемо піклуватися один про одного, то знов станемо чарівними.
І ось під тим розлогим карпатським деревом, на березі карпатської річки Любов і Щастя уклали свій союз ніколи не розлучатися. З першими променями сонця розпустилися квіти й починали співати птахи. Сонячний промінь розпустив запашну лілію-символ жіночої краси та грації. Срібляста конвалія поніжилася недовго і почала співати гімн весні, щасливий сміх русалки Мавки, перлинками розлетівся по карпатських горах, в цей ранок вона вперше відчула радість кохання.
А Любов і Щастя перетворилися на прекрасних нерозлучних білих лебедів. Відтоді, якщо від когось йде Любов, слідом за нею йде і Щастя, нарізно з тих давніх часів їх більше ніхто не бачив.