Любов і щастя завжди поруч. Притча карпатських мольфарів.
Мудрість Карпат, яку неможливо було висловити прямо, здавна передавали за допомогою древніх притч. Гарна притча, як мелодія, почувши яку одного разу, вже неможливо забути. Вона залишається в пам'яті надовго, ба більше - навіть назавжди. Чому такий сильний вплив мають на людську свідомість і психіку ці творіння фольклору або народної мудрості?
Особливість притч полягає в тому, що вони мало кого залишають байдужими. Притчі корисні й цікаві людям різного віку, тому що вони зберігають в собі й передають мудрість тисячоліть.
Карпатська притча  “Любов і щастя завжди поруч”.
- Куди йде любов? - запитало маленьке Щастя у свого батька.
- Вона помирає, - відповів батько. Люди, не бережуть те, що мають. Просто не вміють любити! Маленьке щастя задумалося: Ось виросту великим і стану допомагати людям!


Читайте також:

Притча карпатських мольфарів - Відлуння

Карпатська притча. Справжній рай

Карпатська притча. Будь щасливий!


Йшли роки. Щастя підросло і стало великим. Воно пам'ятало про свою обіцянку і щосили намагалося допомагати людям, але люди його не чули.
І поступово Щастя з великого стало перетворюватися в маленьке і чахле. Дуже воно злякалося, як би зовсім не зникнути, і вирушило в далеку дорогу, щоб знайти ліки проти своєї недуги. Довго чи коротко йшло Щастя, не зустрічаючи нікого на своєму шляху, тільки стало йому зовсім погано. І зупинилося воно відпочити. Вибрало розлоге дерево і прилягло. Тільки задрімало, як почуло кроки що наближаються.
Відкрило очі й бачить: йде по лісі старезна бабця вся в лахмітті, боса і з палицею. Кинулося Щастя до неї:
- Сідайте. Ви, напевно, втомилися. Вам потрібно відпочити й підкріпитися. У старої підкосилися ноги, і вона буквально звалилася в траву. Трохи відпочивши, мандрівниця повідала щастю свою історію:
- Прикро, коли тебе вважають такою старезною, але ж я так ще молода.
- А як вас звуть?
- Звуть мене Любов!
- Так це ви Любов?! здивувалось Щастя. Але мені говорили, що любов це найпрекрасніше з того, що є на світі! Любов уважно поглянула на нього і запитала:
- А тебе як звуть?
- Щастя, я.
- Ось як? Мені теж говорили, що Щастя має бути прекрасним. І з цими словами вона дістала зі свого лахміття дзеркало. Щастя, глянувши на своє відображення, голосно заплакало. Любов підсіла до нього і ніжно обняла рукою.
- Що ж з нами зробили ці злі люди та доля? - схлипувало Щастя.
- Нічого, - говорила Любов, якщо ми будемо разом і станемо піклуватися один про одного, то знов станемо молодими та прекрасними.
І ось під тим розлогим карпатським деревом Любов і Щастя уклали свій союз ніколи не розлучатися.  Відтоді, якщо від когось йде Любов, разом з нею йде і Щастя, порізно з тих давніх часів, їх не буває.