Магічна сила писанки у карпатських звичаях та обрядах.
Яйце - практично перший релігійний символ, адже в його зародку, як вважалося в давнину, укладено все, що коли-небудь буде створено. Яйце використовували як ідеограму для позначення ембріона; єгиптяни й кельти вважали його суттю всього живого, карпатські друїди навіть носили на шиї символічне кришталеве яйце. Світове Яйце уявляли у вигляді сфери, що оточує Землю, де й зародилося вселенське життя; символом його є - кругла арена в древніх храмах.
Символ первісного творіння, родючості й вічності, яйце було неодмінним атрибутом свят на честь весняного та осіннього рівнодення. Наші предки у Карпатах боялися й остерігалися злих духів та шанували добрих. Щоб прихилити до себе добрих духів або прогнати злих, нерідко використовували яйце, бо вважали, що воно очищує людину.
За первісними віруваннями багатьох народів, відлуння яких збереглося навіть у християнських церковних звичаях (наприклад, обряд «виводу»), породілля й новонароджена дитина, а також дім, де відбувалися пологи, вважався нечистим. Тому злі духи їм шкодять. Вважали, що яйце приманює злих духів і забирає на себе всяку нечистоту. Померлі предки також деколи вважалися лихими духами. Щоб захиститися від їхнього недоброго впливу, вкладали їм до гробу яйце.


Тому наші предки у Карпатах вірили, що писанка має магічну силу.

У християнських повір'ях писанки пов'язуються з життям Марії Магдалини і Воскресінням Ісуса Христа. Яйце стало символом Христового воскресіння. Як із мертвої шкаралупи народжується нове життя, так і Ісус Христос вийшов з гробу до нового життя.


У Карпатах є така приказка: «Дороге яєчко на Великдень».

Саме до цього свята у Карпатах фарбують і розписують яйця. Потім їх святять і дарують своїм рідним та знайомим. Такий дарунок є виявом симпатії та прихильності. А ще він означає, що всі образи, які мали місце протягом року, слід великодушно забути. Якщо хтось посварився з кимсь, то на Великдень обов'язково мирився.


У Карпатах писанку дарували дівчині - як побажання краси, а дівчина дарує хлопцеві - як вияв любові.

Порівняння чиєїсь краси з писанкою було найвищою похвалою. Чоловіки обмінювались писанками на знак примирення - «Прости, Боже». Не прийняти у дарунок від когось писанку або крашанку - означає дуже образити того, хто її дарує.


З давніх-давен наші предки у Карпатах вірили, що писанка має магічну силу.

Старі люди і нині вважають писанку особливою святинею, оберегом, що приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого. Оскільки яйце вважається джерелом життя, символом сонця, початком світобудови, для розпису беруть запліднене яйце від домашньої курки. І в жодному разі його не можна варити, бо з вареного яйця не буде життя.


За законами карпатського писанкарства, оберіг має зберігатися рік, до нового Великодня,

а потім розписується нове яйце. Адже протягом року в житті людини щось змінюється, вона прагне іншого, а отже, «замовляє» щось нове для себе. Стара писанка закопується в землю. Викидати чи розбивати її негоже. Якщо писанка випадково розбилася - треба «поховати» її в землю або спалити на вогні. Освячену писанку з давніх-давен клали до першої купелі немовляти, щоб воно зростало в силі.


Карпатську писанку приорювали в полі, щоб ліпше родило жито-пшениця.

Якщо кинути писанку позаду себе в полі під час сівби, то жито добре вродить. Клали під поріг стайні, щоб велась худоба. Зводячи нову хату, в кожнім кутку клали по писанці. Писанки носили на могили батьків, дідів, дітей. У стародавніх Карпатах писанки використовували як засіб для відгону деяких хвороб (наприклад, пропасниці), але така писанка мусила мати певні символічні знаки, бути висушеною і стертою в порошок.


Освячені карпатські писанки закопували на озимому полі,

а шкаралупу з них після розговіння закопували в городі для доброго врожаю городини. Писанкою гладили худобу по хребті, щоб вона не хворіла, а шерсть її була блискучою (робили це перед першим весняним вигоном худоби на пасовисько). Писанку також клали у домовину покійнику, якщо людина помирала під час Великодніх свят. У кожній місцевості Карпат були своєрідні вірування, звичаї та обряди, пов'язані з писанками.


У деяких селах Карпат, наприклад, вірили, що коли вмитися водою, в якій лежала писанка, то обличчя стане круглим і гладеньким, як яйце, і гарним, як писанка.

У селах Гуцульщини підвішували писанки під образами, вірячи в те, що вони охоронятимуть мешканців хати від злих духів. На Буковині закопували писанки в полі, щоби збіжжя добре вродило. Освяченими писанками гасили пожежу, відводили блискавку, перекидаючи їх через хату. Вірили, що шкаралупою писанки можна прикликати і добро, і зло. У наш час деякі вірування й обряди забулися. Оскільки писанки вважалися оберегом проти всякого зла, тобто предметом із доброю, охоронною силою, їх не можна було споживати в їжу, вони були виключно предметом для виконання різних обрядових дій. Інші яйця, розмальовані різними фарбами, але не орнаментами (крашанки), можна було їсти.


Одним з найголовніших карпатських звичаїв, який передався нам з давніх-давен, є традиція розпочинати Великодній сніданок свяченим яйцем.

Батько або мати ділить його на всіх членів сім'ї, а на краю стола, на тарілці залишає шматочок і для тих, кого немає в живих. А потім споживають свячені крашанки, паску, ковбасу, хрін тощо і промовляють один до одного: «Христос воскрес!» А у відповідь чують: «Воістину воскрес!» У країнах Європи існував звичай на Великодні свята дарувати один одному крашанки. Цей звичай перетворився на ритуал, якого дотримувались не лише прості люди, а й вельможні особи.
Подарункові яйця робили з порцеляни, кришталю, дерева, коштовного каміння, срібла та золота. Це були справжні шедеври ювелірного мистецтва. Найвідомішими були подарункові яйця фірми Фаберже її майстри виготовили 56 унікальних великодніх яєць для Європи.


У стародавніх Карпатах вважали, що чим більше яєць буде подаровано й отримано в подарунок, тим щасливішим для людини буде наступний рік.

Адже посвячені великодні писанки приносять у дім щастя, добробут і благословення. Кажуть, що найперша писанка, одержана на Великдень, має чудодійну силу оберегу її зберігають до наступного Великодня.
Магнетизм писанки існував завжди. Він існує і нині, здійснюючи цілющий вплив на наші душі. Тож насолоджуймося ними, захоплюймося і зцілюймося! Ось що сказав про українську писанку Михайло Стельмах: «Народ живе красою, вміє не лише створювати, а й обезсмертити себе у прекрасному. Скільки стрілося в писанці! Казка, пісня, бувальщина, материнська колискова і дужість повноліття, мудрість старості й присмак вічності у присмерку вечірнього неба. З радістю - смуток, з усмішкою - надія. Добирайте, осмислюйте, повертайте скарби народові, котрий примножить їх знову і знову».