с. Манява (Богородчанського району Івано-Франківської області)

Манявський скит – аскетичний чоловічий монастир східного обряду, визнаний осередок духовності та культури України. Його ще називають – "Український Афон". Святе місце з цілющою, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою, поблизу с.. Манява (відстань від обласного центру – 45 км). Засновником і першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550-1621 рр.), родом з м. Тисмениці – один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою та культурно-просвітницькою діяльністю.

 

Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 р. створено чернечу общину (громаду).

Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами та бійницями – вдалий синтез гірського рельєфу й фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленими смереками, з трьох сторін скит омивається водами (потік Батерс) (Скитець) правої притоки річки Манявки. Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді та причастя, а рівночасно надійне сховище в часи нападів кримських татар і турків. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці, справжні лабіринти з потаємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями. У 1621 р. скит було обнесено кам'яним муром з трьома оборонними вежами.

 

8

 

Скит як монастир був унікальним і особливим. Він був пристановищем для двох сотень монахів чоловічої статі.

У 1620, а пізніше в 1748 р. скит від Константинополя одержував ставропігію – це означало, що монастир не підлягав ні Львову, ні Києву, ні Москві, ні Риму, тобто був самоврядувальний і незалежний. У 1628 р. на Київському соборі Манявський скит було удостоєно звання прота (головуючого монастирів воєводств Руського (Галицького), Белзького та Кам'янець-Подільського).. Скитові підпорядковувалось тоді 556 інших монастирів.

На початку XVIII ст. скит на Унівському соборі (Унів – село Перемишлянського району на Львівщині) беззастережно прийняв унію, але на короткий термін, бо втрачав самостійність і незалежність. Окрім православних молдавських покровителів, благодійниками і причетниками, а то й ченцями скита були Касіян Сакович, Кирило Ставровецький, Лев Шептицький, Йосип Шумлянський, Йов Залізо (Почаївський), Василь Туркул та ін. Монастирський цвинтар (великий площею і досліджений ленінградськими вченими на початку 1980-х рр.) став місцем вічного спочинку для тисяч віруючих християн різних конфесій та ченців скита.

Зокрема, на думку багатьох вчених, саме у скиті Манявському поховано гетьмана Івана Виговського, оскільки він особисто просив про це за життя. Тут, біля чоловіка, ймовірно похована і його дружина Олена Статкевичівна. У 1930-х рр. здійснювалися спроби розшукати могилу гетьмана, проте його останків не виявлено.

Як оригінальний експонат у скиті залишилась надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький та Теодозій. Крім того, ще є 6 давніх ікон і 5 копій з Богородчанського іконостасу, хоругви, ризи, декілька хрестів, зразків рельєфної різьби та виробів з металу культового призначення. Відомий Манявський скит ще й Блаженним каменем. Блаженний камінь – це, на думку віруючих, місце молитви й очищення від скверни, це перше житло (скит), де поселилися "перші апостоли карпатського Підгір'я".