Мольфари Карпат про таємничу Шамбалу
Шамбала (тиб. Shamb-ha-la - «рух зі смолоскипами», вона ж Країна Щастя - Dedzhung) - приховане від очей непосвячених місце в горах Тибету (царство володарів світу). Протистоїть на містичному рівні підземній країні Агарті (місце перебування молільників).

У світському розумінні Шамбала має перемогти варварів, після чого настане час епохи великої гармонії - Майтреї. Однією з перших згадок про Шамбалу можна вважати буддійський текст «Калачакра» («Колесо часу») ХІ століття. Уособленням колеса часу в європейській традиції є звичайний механічний годинник, з позначками годин і хвилин за колом (12 основних секторів). Центром культу «Калачакри» вважається з XIV століття монастир Таши-лхумпо на півдні країни.
Перші згадки про Шамбалу в Європі належать місіонерам- єзуїтам Естебану Качелла і Жоао Кабралу. У 1628 році вони почули про загадкову країну Хеmbala на шляху з Бутану до Китаю.
Мольфари Карпат запевняють що за тибетською традицією, Шамбала й Агарті знаходять своє місце у кожній людині, яка пов'язана із цими країнами на щаб­лі тонкої матерії. І якщо з Шамбалою асоціюються земні цінності людини - влада, матеріальні цінності тощо, то з Агарті - духовні («З глибини увізвав до Тебе, Боже!»).
Міста Давньої Київської Русі будувалися саме з урахуванням специфіки Шамбали й Агарті. Так, якщо князівські тереми та інші центри влади знахо­дилися на поверхні та на пагорбах, сокровенні святі місця створювалися під землею, у печерах, звідки молит­ва, на думку давніх русичів, лунала більш переконливо.