Великдень, Пасха, Христове Воскресіння. Так називають свято, що відображає звершення найзаповітнішої мрії людства - подолання смерті. У словосполученні «Великий День» лунає відгомін міфів та вірувань давніх індусів, єгиптян, греків, римлян, слов'ян та інших народів, що втілювали ідею вічного життя в образах Вішну, Озіріса, Фенікса, бога Сонця...
Вибраний Богом єрусалимський народ, з-поміж якого мав прийти Спаситель, найбільшим, встановленим пророком Мойсеєм, святом вважали Пасху.

Вона знаменувала перехід обраного людського племені з рабства у вільне життя на дарованій Всевишнім землі.

Назва свята дійшла й до нас, однак наповнилась новим змістом. Ісус Христос через добровільну смерть і воскресіння звершив перехід для всього людства і кожної людини зокрема з рабства смерті до вічного життя. Тому Пасха стала святом найбільшої буттєвої радості — відчуття єдності з усім світом і з Живим Богом.
Людство відзначає цей день уже тисячі років. Тож дібрало чимало способів вшанування Воскреслого Христа, що сформувалися у традиції та звичаї. Багата на них і наша ненька Україна.

 


Основна ознака карпатського Великодня — писанка

яка в своїй символіці поєднала давнину дохристиянських часів, наше сьогодення і віру у вічність.
Тому, готуючись в часі Великого посту до гідної зустрічі Пасхи, українці Карпат протягом цілої чотиридесятниці (навіть і у святкові дні) пишуть писанки. Тоді ж люди вишивають рушники і серветки, якими згодом покривають великодні карпатські кошики.

 


Страстного тижня господині Карпат печуть особливий хліб — паску

- на згадку про Христові слова: «Я є Хліб життя». Ці паски є найбільшою окрасою і основною поживою великоднього столу.
А в Страстну п'ятницю — у день страдницької смерті розп'ятого Христа старі й малі ідуть до церкви, щоб вклонитися Святій Плащаниці. Саме час посидіти біля неї, як біля померлої людини, міркуючи про своє життя та слухаючи читання «Дій святих апостолів». Багато людей, особливо молодь, у храмі проводять нічні чування, що розпочинаються з «Хресної дороги». Жодної справи не повинна торкнутися рука в цей день скорботи, жодне зайве слово чи жарт не мають зірватися з язика.

 


А Великодня субота — це останній день у Карпатах, останній день підготовки до свята і остання нагода висповідатися

й прийняти Святі Тайни Тіла і Крові Христа. Без цього не досягнути повноти свята.
Не гідно сідати до великоднього столу з неочищеним серцем і устами. Великдень у Карпатах є символом щорічної можливості почати нове життя.
У Пасхальну ніч карпатський храм буває переповнений молільниками.

На цей час сюди приїздять і ті, хто живе у найвіддаленіших куточках і не завжди може бувати на богослужіннях.

Адже йдеться про момент особливого духовного пережиття величного Воскресіння.
«Христос воскрес!» — лунає на недільному світанку.

Під передзвін цілющих церковних дзвонів та спів пасхальних пісень освячуються паски, писанки та все принесене в прикрашених кошиках і кухлях. Люди христосуються і поспішають додому — до сім'ї, родини, особливо якщо вдома з нетерпінням чекають свяченого старенькі й хворі, найменші... І ось всі умиваються свяченою водою, в яку опущено писанку та хрестик, а лише тоді до святкового сніданку, щоб розговітися (Говіти — постити, відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді й причастя, сповідатися, причащатися.) яйцем і паскою.


Великодній понеділок, у Карпатах,  зветься Обливаним.

За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.

Великодній тиждень — Світлий тиждень. А закінчується, у Карпатах,  він Провідною неділею.

 

Про карпатські писанки.

Фарбовані яйця - неминуча ознака Великоднього посту.
Особливо вони користуються повагою у Карпатах. У деяких із карпатських народностей, наприклад у гуцулів, існує справжній культ великодньої писанки, оточений старовинними легендами і безліччю особливих звичаїв.


Великодні писанки Карпат не просто фарбуються:

вони пишуться, тобто розмальовуються за допомогою особливих технічних прийомів.

Від цього і сама назва їх — писанки.
Про походження великодніх писанок в народі існує безліч легенд. Згідно однієї з цих легенд, краплі крові Розп'ятого Ісуса Христа, упавши на землю, стали як курині яйця і зробилися твердими як каміння.

Гарячі сльози Богоматері, котра плакала у підніжжя Хреста, упали на ці криваво-червоні яйця і залишили на них сліди на вигляд прекрасних узорів. Коли Христос був знятий з Хреста і покладений до гробу віруючі зібрали Його сльози і поділили їх між собою. А коли пронеслася серед них радісна звістка про Воскресіння,
вони вітали одне одного: „Христос воскрес" і при цьому передавали з рук в руки Христові сльози.
Після Воскресіння звичай цей суворо зберігався у перших християн, і знамення великого чуда — сльози-яйця суворо зберігалися у них і були предметом радісного дару в день Світлого Воскресіння. Згодом, коли люди почали більше грішити, Христові сльози розтанули і зникли з потоками і річками в морі.
Інша легенда розповідає таке. Ісус Христос, коли ще був дитиною, любив курей, грався з ними і годував їх. І Богоматір, щоб зробити Йому задоволення, розмальовувала курячі яйця і дарувала їх Йому в якості іграшок. Коли розпочався над Христом суд Матір Божа пішла до Пілата і щоб задобрити його принесла йому в дарунок розмальовані з великим мистецтвом яйця. Вона поклала їх в свій фартух, і, коли впала перед Пілатом долі, прохаючи про Сина, яйця викотилися з фартуха і покотилися по всьому світі... З тих пір вони служать для нас спогадом про страждання Христові і Його воскресіння.
Зображення і узори, що на писанках, дуже різноманітні і виникли ще в давнину. Цікаво те, що деякі з цих зображень і узорів характерні тільки тій чи іншій місцевості. Деякі розшифрувати є непростою справою. Турботи з виготовленнями писанок розпочинаються ще до вербної неділі. Писанкарка розшуковує в селі принаймні три яйця, які були б знесені молодою куркою.


В страсний понеділок вона розбиває до сходу сонця об дерево ці яйця,

відділяє жовток від білка і збирає жовток в чистий ще не бувший у використанні горщик. Цей жовток повинен закріпити фарби на яйці і надати йому особливий блиск і красу.
В той же день вона виготовляє особливий пристрій для малювання, що нагадує собою ручку для написання чорнилами. Вона бере шматочок латуні, розплющує його в тонкий лист і обгортає його навколо швейної голки так, щоб вийшла маленька трубка. Через неї вона протягує кінський волос; а потім вставляє трубку в дерев'яну ручку довжиною біля 10 сантиметрів і прив'язує трубку до ручки ниткою. Для того, щоб робота йшла без зупинки, таких ручок здебільшого виготовляється дві. Потім готуються фарби створені за власними рецептами. Фарби розводяться тільки на „чистій" воді. Це означає, що вода повинна бути принесена із криниці до сходу сонця перш ніж до неї доторкнеться будь-яка „нечиста" жінка, або тварина. Тільки при цій умови писанки виходять дуже гарними.


Найголовніший момент в процедурі виготовлення писанок їх розписування — починається в страсний четвер.

Художниця-писанкарка обмиває кожне яйце в теплій воді, обтирає його і кладе на тепле місце. Потім розпускає на легенькому вогні в чистому горщику віск і, коли віск розпуститься, кладе в горщик обидві ручки, якими вона потім буде розмальовувати яйце. Попередньо приготовані фарби, в які підбавляється вищезгаданий курячий жовток. Ось тоді і починається священне дійство.
Помилково було б думати, що художниця буде малювати фарбами. За невеликими винятками, вона малює не фарбами, а воском. Віск відіграє в її мистецтві активну роль: створює узори і всю графіку писанки. Фарби ж діють пасивно: вони дають необхідний тон для малюнка.


Після свята карпатська писанка перетворюється в окрасу помешкання.

Що стосується цікавих моментів, якими супроводжувалося написання писанки, то їх було досить багато. Перш за все, писанкарка мала бути "чистою" (відсутність "menstruatio"). Окрім того, обов'язковим було приповідання різних молитов. Ганчірка, якою обтирали бджолиний віск (із щойно вийнятої з печі писанки), набувала магічних властивостей - одні писанкарки ховали її, аби розпалити вогонь напередодні наступного Великодня, інші “... нею відкурюють бешиху...”


Писанки, у Карпатах,  дарувалися на знак побажання здоров'я, добробуту, удачі, радості Христового Воскресіння

Вони символізували вияв загальної любові до братів і сестер у Христі взагалі, дарувалися друзям, родичам, знайомим.
Карпатська писанка – це не просто сувенір чи народна мініатюра. Адже писанка несе в собі високий заряд життєвої енергетики.
Її писали лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя, на здоров’я, на багатство, вкладаючи в це душу.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!