14 січня в Карпатах святкують Старий Новий Рік або Святого Василя Великого.
В ніч з 13 на 14 січня у Карпатах святкують Старий Новий Рік. Вечеря на Василя не була пісною - тут і ковбаси, і холодець, і шинка.

Від того й називали цей обряд щедрою вечерею. На столі обов'язково ставили пироги. Та мало відбувалось веселе дійство: велику миску з пирогами ставили на стіл, батько сідав на покуті, прихиливши голову, і запитував дітей, чи вони його бачать.
Діти: “Ні, не бачимо, тату!” — “Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!”


Традиційним в Карпатах і сьогодні є - новорічний обряд із використанням новорічних масок.

Назвою цей день зобов'язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за старим стилем.
За давньою традицією роль головного обрядового персонажа - Маланки - грав хлопець, перевдягнений у жіночий костюм.
Інші ролі також виконували парубки.
Сценки, які вони розігрували, мали смішний, веселий підтекст: Маланка у їхньому виконанні була незугарною, неохайною господинею із сварливо-веселим характером, що все робить недоладу - б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо.


Маланкували у Карпатах й дівчата: вибирали з-поміж себе вродливу дівчину, вбирали за «молоду» - стрічки, багато намиста.

Інша дівчина вбиралася за «молодого», що зветься Василем, і він відповідно вдягнений - жупан, штани, чоботи, шапка... Такою ватагою з «Василем» та «Маланкою» ходили дівчата щедрувати попід вікна, не заходячи в хату.
Обряд, що прийшов від аграрно-магічних звичаїв давніх слов'ян, у ХІХ ст. трансформувався у громадську святкову забаву, своєрідний сільський карнавал, у якому важливе місце було відведено шлюбним мотивам. Масковані учасники новорічної процесії розігрували кумедні сценки-інтермедії, а інколи виконувався колективний загальносільський танець за участю ряджених, влаштовували ігри біля громадського вогнища, ритуальну боротьбу масок, та колективну трапезу.
Традиційні карпатські карнавальні образи «Маланки» включали маски тварин: Кози, Ведмедя, Журавля, Бика, Коня, а також маски Діда і Баби та багатьох інших персонажів, яких вигадували самі учасники дійства.

 

 

Тому й збереглися у Карпатах назви: «водити Маланку» або «водити козу». Не забували і про прикмети-вгадування: діти клали в один батьків чобіт шматочок хліба, у другий - вуглинку.

Вранці батько просив подати правий або лівий чобіт: якщо випадала вуглина, то рік буде голодний, а хлібчик - ще­дрий на врожай.
А ще переповідають, що в цю ніч дівки-чарівниці збирають зілля для чарів - нечуйвітер. Хто його зна­йде - стане «нечуваним та небаченим».
Росте те зілля взимку по берегах рік та озер, і збирати його можна, по­чинаючи від 13 грудня, а найбільшу силу воно має в ніч проти Нового року.
А ще повір'я стверджує, що звичайні зрячі люди його не можуть знайти, а під силу це тільки незрячим, вони це зілля відчувають, бо як кажуть у Карпатах - «нечуйвітер їм очі коле».


Карпатські дитячі колядки, щедрівки та засівалки

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
- Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.
Бігла мишка по льоду,
Загубила коляду.
А ти біжи, позбирай -
Буде шишка й коровай!

Щедрик-ведрик, дайте вареник,
Грудочку масла, кільце ковбаски.
Дайте книш, бо пущу в хату миш,
Дайте ковбасу, бо хату розтрясу,
Дайте ще кишку, з'їм у затишку.

Я маленький хлопчик,
Зліз на стовпчик,
З мішком походжаю,
Коляду збираю. Вечір добрий!
Дайте пиріг довгий!

Колядин-дин, Колядин,
Я, бабусю, один.
Винеси мені пиріжок
Та положи у мішок.

Щедрик добрий,
Я не згірший,
Дайте млинця,
Котрий більший!

Що щедрушка
- То пампушка,
Що щедреник
- То вареник.

 

Карпатська щедрівка на новорічне посівання

Сійся, родися, Жито, пшениця, 
Всяка пашниця.
Зверху колосиста, Зісподу корениста.
Будьте з святом здорові, З Новим роком!


У Карпатах, упродовж тисячоліть чотири рази зміщували в часі новолітування:

дайбожичі святкували його весною, з прийняттям християнства перенесли на осінь, пізніше на 1 січня за старим стилем (13 січня за новим) і, нарешті, на 1 січня за новим стилем; загальна обрядовість у Карпатах залишилася більш-менш сталою із цікавими особливостями у різних куточках Карпат. Наприклад  довго побутувало повір'я, що на Новий рік певної властивості (особливо для незрячих) набуває рослина нечуйвітер.


Горяни Карпат по-своєму дотримувалися давніх повір'їв. Господиня опівночі або рано вранці одягала чоловічу шапку, брала в руки порожнє горня та хліб і йшла до джерела.

Тричі занурювала посуд у воду, потім наповнювала його вщерть і верталася до хати. Змащувала мокрим хлібним м'якушем чоло всім присутнім і приказувала: «Аби були величні, як святий Василь!»
Після цього клала в горнятко срібні монетки, а вдосвіта, коли діти збиралися на посівання, давала їм умитися цілющою водою, аби водилися гроші протягом року. Оскільки, за євангельським ученням, у цей день Христові зробили обрізання, то не годилося нічого різати.


Святкове богослужіння 14 січня у Карпатах також було присвячене пам'яті Василя Великого

- святого, який залишив помітний слід в історії християнської церкви. Згідно з життєписом він народився в м. Кесарії Каппадокійській 357 року. Будучи надзвичайно обдарованим, він ще в молоді роки став видатною людиною в середовищі вчених мужів - християн. Відомо, що його товаришем був Григорій, названий пізніше Богословом. Після закінчення навчання обидва вирішили присвятити своє життя служінню Богові.
Саме тому Василь засновує монастир, де вони й поселяються. Тут святі Василь та Григорій написали «Статут чернечого життя», якого й досі дотримуються ченці, що дістали назву - василіани.
Своє майно святий Василь використовував на бідних, на заснування лікарень та богаділень, а вільний час віддавав для доброчинних справ. Спочатку він був висвячений на пресвітера, а згодом на єпископа Кесарійського.


Цей день у Карпатах ще називають старий Новий рік.

І зранку всі чекають на посипальників, це годилося робити хлопчикам, хоча в деяких куточках Карпат це міг робити і сам господар.
А посипальники заходять до хати, щедро розсипають пшеницю, ячмінь, жито, горох, овес та приказують:
А в полі, полі там плужок оре,
А за тим плужком сам Господь ходе,
Діва Марія їсти носила, Бога просила:
«Уроди, Боже, жито, пшеницю,
Жито, пшеницю, усяку пашницю!»
Або ж іще так приказували:
Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік,
Коноплі під стелю, а льон по коліна,
Щоб у вас, хрещених, голова не боліла.
Будьте здорові, та з Новим роком!

Зерно посівальників збирали та віддавали курям, а горох зберігали аж до весни, коли можна буде годувати маленьких каченят.


Обряд новорічного засівання прийшов до нас із дохристиянських часів та вірувань, адже наші далекі предки відзначали новолітування весною - напередодні посіву зернових.

Тому переважна більшість символів та дійств досі зберігає прадавнє, дайбозьке коріння.

 

Ворожили в Карпатах після вечері (на Василя) дівчата йшли «годувати котів» варениками чи пирогами та стежили:

торкнеться лапою пирога - зведеться (тяжко хворітиме дівка, буде не до весілля), понюхає, але не їстиме - йтиметься до весілля, але воно розіб'ється, з'їсть пиріг - та дівка скоро вийде заміж та без якихось негараздів.


У Карпатах,  на Старий Новий рік і сьогодні ходять селами ватаги - на зразок Маланок, пастирка або Старий та Новий рік.

Серед них обов'язково був Василь, Маланка, Дід, Баба, Циган тощо. Вони брали з собою козу, коня, плуг чи рало, серп та цурку. Заходячи на подвір'я, починали «орати», «засівати» сніг. Зайшовши до хати, вчиняли жартівливий гармидер: кропили присутніх водою, мастили глиною речі, розмальовували комин, вчиняли потішні «сварки», врешті вимагали від господаря могорич.
Опівночі господар сплітав три в'язанки із соломи та сіна, одну в'язанку ніс до клуні, інші - на подвір'я та в садок і підпалював, сюди ж скидали й сміття з хати. Дим спрямовували так, щоб він потрапляв на фруктові дерева.


Новорічний вогонь у Карпатах віддавна вважався священним - він спопеляв усі торішні злі сили, очищав людські душі від скверни.

Крім того, за віруваннями наших стародавніх карпатських пращурів, разом із димом відлітали до сонця Щедрий бог та духи-Лада, що переселялися жити в поля. Цього дня люди намагалися бути чемними, не сваритися, нічого не позичати та веселитися.


У Карпатах також уважно стежили за прикметами, щоб завбачувати врожай на наступний рік:

Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
Якщо сонце весело зійде, весь рік буде щасливий, а особливо доброго урожаю сподіваються від садовини.
Якщо іній рясно вкриває дерева, буде врожай на збіжжя.
Сніг випаде - на щасливий Новий рік.