Сьогодні - 13 грудня. У Карпатах відзначають день Святого Андрія
Андрія - це одне із найпоетичніших зимових свят у Карпатах та є особливо популярним серед молоді. Дехто вважає, що воно походить від слова «календи». Очевидно, ми маємо справу з молодіжними вечорницькими зборами, які тривають від Андрія до Різдва — періоду повороту сонця на весну - і передбачають угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання калити.
За християнським календарем - це свято Андрія. За легендою, апостол Андрій Первозваний проповідував християнство у самому Царгороді (Константинополі), на узбережжі Чорного моря та на околицях нинішньої столиці - Києва. За народним переказом, Андрій сказав своїм учням: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков».
Він вийшов на ці гори, благословив їх і поставив хрест. Помолився Богові, зійшов з гори, де опісля став Київ.
Це одне з найулюбленіших свят карпатської молоді, яка збиралася на вечорниці, де з принесених продуктів дівчата готували вареники (обов'язково з капустою), пироги, узвар, гречану кашу, кисіль, а також ритуальні страви - кашу, балабушки і калиту. Останні використовувалися у ворожінні, розвагах. Ворожінь було безліч, та всі вони мали на меті одне - дізнатися про свою долю, найчастіше про одруження.
Фактично це було продовження ворожінь, розпочатих іще в переддень свята Андрія, тому вони мало чим відрізнялися.
Ще одна характерна риса свята Андрія — це певна «карнавальна свобода». У цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим правом. Набір андріївських жартів не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату.
Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір'ях, де були дівчата на виданні.
Навіть сьогодні подекуди дівчата у Карпатах продовжують ворожити, як у давнину. Раніше це було так: ще звечора, коли сходяться до хати ворожити, спочатку вони випікають балабушки. Воду на це печиво з білого борошна носять із криниці. До того ж намагаються носити так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать - біда: підстережуть десь і нумо смішити, от котрась не витримає. Тож коли балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою чи папірцем. Потім розкладають їх рядочком на долівці на рушнику. Коли підготовку завершено, впускають до хати собаку, якого цілий день не годували і тримали десь зачиненим, і він «вирішує» долю дівчат, хапаючи одна за одною смачні балабушки: чию першу вхопить — та й заміж піде першою серед подруг. Біда, коли чиєїсь зовсім не зачепить: доведеться ще дівувати. Коли затягне балабушку в темний кут чи під лавку, то доведеться дівці десь далеко йти заміж. Або ще таке: вносять наруччя дров, складають; як буде по парі, то хутко буде мати пару.
Висмикують зі стріхи солому. І як попадеться стебло із колоском, а в колоску зерно, то буде багата за чоловіком. Ворожили з чоботом.
Треба кинути його на вулицю через плече: куди носком показує, звідти й старостів чекати. Або ось так: треба розколотити борошно, сіль і трохи води. Усе це на ніч слід випити. Але води після цього не пити, хоч і дуже хотітимеш. А вночі присниться суджений, який принесе води напитися.
Вдавалися й до такого: насипали в карпатській хаті на долівку пшениці, ставили воду в мисочці, дзеркало. Потім вносили півня і пускали його. Клюне зерно - господарем суджений буде, води нап'ється - п'яницею, а в люстерко гляне - ледачим буде.
Для дівчини мало знати, чи вийде вона заміж, вона ще хоче знати, чи до пари буде її суджений (нікому не хочеться за нелюба йти). Коли стемніє, дівчина набирає в пелену насіння коноплі, виходить за хату, сіє його на снігу і примовляє:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Потім набирає жменю снігу разом із висіяними коноплями, вносить до теплої хати і лічить зернини: якщо попарні - добрий знак, а коли ж ні - погано. А то ще так ворожать: беруть півня та курку, зв'язують їх докупи хвостами і накривають решетом, щоб спершу заспокоїлись.
За якийсь час випускають їх і дивляться, хто кого перетягне від умовної лінії. Як півень перетягне, то чоловік буде верховодити, а як курка - то жінка буде вирішувати важливі справи в сім'ї.
Після ворожінь виконувався ритуальний обряд кусання пшеничного коржа, якого підвішували до стелі.
Вкусити коржа було справою нелегкою, оскільки він охоронялася писарем або паном Калетинським (господинею чи вправним і веселим парубком).
Для того, щоб заслужити право на кусання, треба було вміти і заспівати, і затанцювати, і загадати власні загадки та відгадати чужі, і бути стриманим, уміти володіти своїм емоційним станом. Тож першого, хто починав це веселе свято, називали паном Коцюбинським, який мав від порогу, «осідлавши» коцюбу (кочергу), «їхати» до калити (коржа). Дівчата «сідлали» рогача і теж «їхали» кусати калиту.
Свято Андрія у Карпатах - це свято прославлення сонця, хліба. Воно поєднало в собі (як і багато інших свят) традиції християнства (легенда про святого Андрія) і язичництва (культ сонця).