Вишиванка – оберіг, яскравий символ долі українського народу
Споконвіку українські жінки і чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Одягти білу сорочку в неділю чи свято було обов'язковим правилом, відступати від якого не міг найбідніший селянин: "Хоч латаненька, аби біленька", — каже народне прислів'я у Карпатах.
Сорочки на щодень вишивали скромно і просто. Святкові - більш ретельно, а весільним приділялась особлива увага.
Як би скрутно не жили в різні часи українці у Карпатах, у них не згасав потяг до вишивання. За допомогою голки і нитки творилися неперервні зразки чудового українського вбрання.


Ставлення до сорочки народ відобразив у карпатських приказках і прислів'ях:

* Бідний на сорочку старається, а багатий кожуха цурається.
* Як неділя, то й сорочка біла.
* Нема нічого, крім сорочки, у якій мати народила.
* Своя сорочка ближче до тіла.


Сорочку не позичали, не продавали, не одягали чужої, аби не "перетягнути" на себе чужої біди, хворіб і не віддати свого здоров'я разом із своєю сорочкою. Сорочки вишивали на комірці, рукаві, по низу - щоб до людини не мало доступу все лихе і недобре.
Як вишитий рушник оберігав хату, так сорочка оберігала саму людину від поганих людей, недобрих очей, заздрісних думок. Коли хтось заходив до хати, його погляд мимохідь був спрямований на рушник, на те, яким узором він вишитий, а потім уже на самих господарів. Ту саму роль відігравала і сорочка. Вишивка ніби нейтралізувала "недобрий" погляд чи "зле" око. Тому й була оберегом людини чи оселі.
У Карпатах було повір'я, що сорочка вишита і подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь-кому, а особливо близьким, рідним: дитині, братові, батькам, чоловікові.
Вишивала сорочку дівчина своєму нареченому, майбутній свекрусі. Дружина вишивала сорочку для чоловіка, сина. Коли чекали когось із далекої дороги - починали вишивати сорочку, шоб та людина швидше повернулася.

Хмарин іскрилось волокно,
розчісував вітрець долину,
білила мати полотно,
щоб вишити сорочку сину.
І хоч життя гірчив полин
(нелегкий хліб діставсь селянці),
та матері ввижався син
дорослим вже, у вишиванці.

В. Вихрущ

Я сорочку знайду вишиванку
і надіну, як хлопчик, радий.
По барвінку піду на світанку
молодий, молодий, молодий.

А. Малишко


Карпатська жіноча вишита сорочка.

Дівчинці перші сорочки вишивали з простеньким узором, синіми ниточками, всього з кількох хрестиків. Цей візерунок був на чисте, щасливе життя, присвячене Богові. Сорочки у Карпатах називали льолями, вони не підперізувались, не мали комірця, їх носили дівчатка до 9 років.
Від 9 до 12-13 років шили сорочки з невисоким стоячим комірцем. Комірець обов'язково вишивали, як говорили в народі, "щоб люди визнавали".
Дівоча вишивана сорочка була довгою. Дівчата не показували свого тіла нікому, не кажучи вже про сторонніх. Вона захищала стан дівчини, її тіло від сторонніх поглядів, похітливих думок, наврочення. Вишивка була різноманітною, але підпорядкована своїм законам і вподобанням. Все в дівочій сорочці було доладним, значущим.


Для того, щоб карпатська вишита сорочка стала оберегом, існували певні правила.

На плічку вишивали 6 зоряних рядів, на рукаві - 12. Візерунок називався "ламана гілка" - як символ створення із хаотичного космосу окремих зірок цілісної системи.
Коли дівчинка підростала, набирала вона сонячної здатності до життєстворення, продовження роду. Вишивали їй квіточки-берегиньки, і сипалося з них насіннячко, готове прорости. На плічках сиділи пташечки і лінії, як знаки шлюбу. А на рукаві все, шо збереже, обігріє і красою порадує. У кожному регіоні Карпат складалися свої кольори та візерунки, свій крій сорочки.
Мріючи про достаток, вишивали "баранячі ріжки". Вишиваючи квіти, калину, — думали про дівочу ніжність, красу, доброту. Як символ немеркнучого життя стелився барвінок. Таких символів-оберегів було багато.



Читайте також:

Карпатський рушник. Семантика орнаменту - значення кольорів та символів

Вишиваний рушник, могутній стародавній оберіг
Карпати. Український рушник. Яскраве полотно долі карпатського народу

Спадщина наших предків. Прадавні "павуки", солом'яні обереги Карпат

Руни безсмертя у давній карпатській вишивці

Мольфари Карпат про вишиванки і кодування долі

Карпатські вишиті обереги: пояс, хусточка, віночок, чільце

Вишиванка – оберіг, яскравий символ долі українського народу

Український оберіг - вишивка, опис вишитих символів


Позначалися карпатські вишиванки і магічними знаками - символами Води і Сонця.

Вода нагадує хвильку або згорнутого "вужика", а Сонечко вишивали у вигляді кола, віночка або восьми пелюсткової квітки. Ці дві стихії, що створили земне життя, були також символами чоловічого і жіночого начала. А Вода-Земля-Сонце у поєднанні складають життєдайну трійцю. Це знаки сил, без яких неможливе життя на землі. На плічках сорочки вишивали ромбічні знаки, як символи священного магічного Вогню.
На рукавах сорочки "розкидані" зірки, зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, гармонійного, строгого, упорядкованого. Зоряне небо, зоряна сорочка, Всесвіт і людина в ньому — у всьому Лад, гармонія, порядок.


Мова карпатських вишитих сорочок була багата і різноманітна.

Тут і поєднання відповідних кольорів, і вдало дібраний орнамент, і майстерність вишивальниці.
Здавна з пошаною ставились до посагу нареченої, більшу частину якого складали вишиті дівчиною сорочки, причому, кожну сорочку несли окремо, щоб люди побачили. Працелюбність дівчини визначалась кількістю і досконалістю посагу. Іноді вишитих у дівоцтві сорочок вистачало на все життя.

 

Найбільш поширеними у Карпатах були сорочки зі вставками, які з'єднували передню і задню частини.

Рукав викроювали з суцільного прямокутного полотна і пришивали до станка, найчастіше "пухликами", тобто призбирували оригінальними складочками. Це надавало сорочці витонченого святкового вигляду. Комірці робили низенькими. Сорочка біля комірця "призбирувалась".


Жіночу сорочку починали шити тільки у жіночі дні: середу, п'ятницю, суботу, і коли на небі повний місяць.

Дуже вишуканими були сорочки, вишиті білими нитками по білому полотну, з мережкою і лиштвою. Зі своїх сорочок дівчата ніколи не давали копіювати візерунок, "щоб доля не пішла за тим візерунком". Донька ніколи не одягала маминої сорочки, щоб у її долі не повторились якісь мамині негаразди.  


Особливою у Карпатах була весільна сорочка. Її одягали всього двічі за все життя - у день весілля і у день похорону найближчої людини.

Жінки шили сорочки переважно у великий піст, коли душа очищається у чеканні урочистого воскресіння природи. В цей час особливу силу мало все те, до чого торкалися жіночі руки.
Полотно для сорочки, призначеної для свекрухи, перед вишиванням проварювали у солоній воді, щоб "не лити сліз через свекруху".


Карпатська чоловіча вишита сорочка.

Чоловічу сорочку у Карпатах починали вишивати у "чоловічий" день, найкраще у четвер. Під час вишивання сорочки на кінці нитки обов'язково зав'язували вузлик, щоб не "проникли" через пропущені місця "злі" сили.
Вишивкою прикрашали комір сорочки, рукави, низ (якщо її носили на випуск). Довжина вишивки чоловічої сорочки повинна бути такою, щоб вона суцільним полотном (без розрізів, розворотів і ґудзиків) закривала сонячне сплетення, якому надавалося великого, особливого, містичного значення.


На чоловічих сорочках також вишивали візерунки-обереги. Але обов'язково - матері вишивали сорочки своїм синам, сестри - братам, дружини - чоловікам.

Якщо чоловік збирався навесні піти у світ незнаними шляхами, - сорочку мати вишивала червоними і чорними нитками.

Стародавні, наші предки, що жили на території Карпат, носили довгі до колін сорочки поверх штанів. Навколо низенького стоячого коміра сорочка "призбирувалась" (такі сорочки є ще і тепер у Карпатах). У теперішніх чоловічих сорочках вишивають вузенький стоячий комір, грудь і низ рукавів. Застібку роблять з червоного та чорного шнурочка.
В давнину дівчина вишивала сорочку своєму нареченому завчасно. Часто бувало так, що вона не знала, яким він буде, тому сорочку не зшивала і не завершувала. У цю роботу дівчина вкладала всю свою любов, ніжність, повагу до майбутнього чоловіка. Напередодні весілля нареченому її приносили свашки. Ця сорочка, як і сорочка нареченої, одягалася лише двічі протягом усього життя.
На чоловічих сорочках вишивали як рослинні, так і геометризовані візерунки. Часто вишивали листя дуба. Дуб - це уособлення сили, міцності, довголіття. Тож і бажали, щоб "хлопець був міцний, як дуб". Вишивали також виноград, обвитий дубовим листям. Дуб символізував силу і довголіття, виноград - родючість і п'янку любов та пристрасть.