Різдво. Святий Вечір. Стародавні традиції та повір'я Карпат
Найважливішою подією у побутовому календарі українців XIX - початку XX століття були зимові свята а саме Різдво Христове та Водохреща. Готувалися до них урочисто. Важлива роль належала столові, за яким збиралася вся сім'я. Вірили у майбутній урожай, тому стіл мав угинатися від їжі. Вже заздалегідь проворна господиня заготовляла продукти, щоб у свята на столі був повний достаток.


Головною стравою різдвяного карпатського столу яка дійшла до наших днів, є кутя - пшениця з маком.

Походження куті вчені пов'язують із щоденною їжею із зерен пшениці, маку і меду.
Підготовка до Свят-Вечора у Карпатах завжди мала традиційний характер. На Свят-Вечір не можна було сваритися, карати дітей, та прощалися всі кривди. Повинен бути добрий настрій, при тому урочистий, щоб щасливо прожити цілий рік. Нікому не можна було відмовити в гостинності, хоча б найбільшому ворогові. Перед вечерею обов'язково всі вмивалися в джерельній воді, щоб змити свої провини.
Важлива роль на Свят-Вечір належала столові, за яким збиралася вся сім'я. Господар вносив до хати сіно. Частину сіна господиня стелила на столі, частину клала під стіл. Стіл застеляла сніжно-білою скатертю. На рогах стола під скатерть клали по одній головці часнику, який мав оберігати від хворіб всю сім'ю. На одному розі - горіхи, щоб була дружба в сім'ї, є така карпатська приповідка, що так любилися, що навіть горішком ділилися. На іншому, що мало бути добрим прогнозом урожаю саду — яблука. Клали головку маку ще на одному розі стола, щоб у домі завжди були гроші та достаток. Соломою вистеляли підлогу, що символізувало добробут, який повинен бути у хаті. Діти сідали під столом, бавилися горіхами в ситі і кудкудахкали, щоб кури добре неслися. По святах збирали солому з підлоги та зберігали її.
Як кури починали квоктати, то з тієї соломи укладали для квочки гніздо, накладали яєць, щоб вона вигріла як найбільше курчат.

 

 

Все що робилося та робиться на Свят-Вечір у Карпатах, пов'язане з різноманітними повір'ями.

Під час вечері витягали стеблини сіна та ворожили собі на довголіття. Перед вечерею господар урочисто вносив до хати сніп жита, який називали Дідухом. Залежно від традиції того чи іншого карпатського села, вносили сніп вівса або пшениці. Дідухи клали між центральною стіною та стіною, де було вікно. Кожен із сім'ї за перевесло снопа - Дідуха закладав нову дерев'яну ложку, яку витягали перед вечерею.
Як повечеряли цими ложками, закладали немиті знову за перевесло. На другий день вибирали ложки, мили та вже більше не клали Дідухові.
Дідух традиційно був пов'язаний із сівбою. Зберігали його до весни, та перед сівбою молотили і перше зерно, яке засівали на полі, було з Дідуха.


І сьогодні у Карпатах на Свят-Вечір є обов'язковою пісна їжа. Без м'яса, молока та жиру. Всі страви готували на олії, бо так наказувала традиція Карпат.

Меню на Свят-Вечір у різних районах Карпат складалося по-різному - з дванадцяти, дев'яти та семи страв. Велику шану віддавали спеченим чи то хлібові, чи колачам. На застеленому соломою столі перед Свят-Вечором господиня клала по два колачі - один на другому.
Один був для Маланки, другий для Василя(післяріздвяні свята). Вся сім'я з великим піднесенням чекала появи першої зірки на небі.
Якщо була зоряна ніч, то вважалося. Що буде урожайний рік. Тоді господар підпалював воскову свічку, голосно молився, та всі повторювали за ним. По молитві господар згадував поіменно усіх померлих, які відійшли з родини, а також друзів.


У Карпатах є повір'я, що душі померлих родичів приходять до хати на Свят-Вечір.

До вечері клалося для них окрему тарілку і ложку. Після вечері залишали рештки їжі та куті на доказ доброї пам'яті про них.

За столом повинна бути парна кількість осіб, щоб протягом року нікого не бракувало. На розі стола не сміли сидіти ні дівчата, ні хлопці, щоб не залишилися без супружої пари. Перед вечерею нарізали колач на маленькі гріночки або спечену булочку, яку приносили з церкви.
До тарілки наливали розтопленого меду та обкладали її грінками в такій кількості, скільки було присутніх на вечері. Після молитві господар підходив до кожного з тарілкою відповідно до віку, бажаючи - старшим, щоб довго жили, синам, щоб добре поженилися, донькам, щоб мали добрих женихів. Кожний брав гріночку, вмокав у мед, дякував за побажання та цілував господаря в руку. Якщо мав якусь провину, то просив пробачення. Тоді всі сідали за стіл до Святої вечері. Залежно від традиції тої чи іншої карпатської сім'ї одні починали трапезу від куті, інші кутею закінчували.
Першу ложку куті господар підкидав до стелі. Скільки зерен затримається на стелі, стільки прибавиться років сім'ї.

Підкидали ще одну ложку куті й рахували, скільки кіп збіжжя нажнуть наступного літа. Коли гасили свічку після вечері, то всі тихенько сиділи, щоб дим потягся рівненько, що віщувало благодать протягом наступного року. Якщо дим розходився по хаті, то слід було чекати невдачі.

Після вечері залишки страв давали тваринам, бо вірили, що різдвяної ночі навіть тварини розмовляють людською мовою.


Про церемонію підготовки до Свят-Вечора співається у стародавній карпатській колядці:

Ґаздиня стелить скатерть шовкову,
А ґазда світить свічку воскову.
Ой яких гостей вони чекають,
Через віконце виглядають.
Щоб першим гостем було Здоров'я,
А другим гостем - Радість у хату,
Бо приведе челяді багато.