Архітектурні та побутові скарби карпатської Бойківщини.
Вічнозелені ліси, гірські гряди і вершини, шумливі потоки та річки Карпат назавжди запам'ятовуються кожному, хто відвідав цей край. Ще за тисячу років до Христа через цю територію проходили шляхи із Закарпаття на землі сучасної Львівської обл. Існуючі нині поселення Ступниця, Погонич, Стара Сіль, Старе Місто, Спас, Лаврів — відомі вже з часів Київської Русі, їх заселяли мужні люди, які створювали тут нездоланний бар'єр для монголо-татарської орди. Та хіба тільки це!
Не менш цікавою є народна культура карпатської Бойківщини, зокрема народна архітектура, мистецтво, стародавні звичаї і побут.
Багаті колекції пам'яток народної архітектури та побуту Бойківщини зібрано в музеях Києва, Львова, Ужгорода. Щоб зібрати ці пам'ятки, потрібно було, звичайно, їх дослідити, зацікавити ними громадськість. Для цього багато зробило товариство «Бойківщина», що виникло в Самборі ще 1927 р. Його зусиллями створено музей «Бойківщина», видавався журнал «Літопис Бойківщини». Все це сприяло зростанню інтересу до бойків, цієї добре збереженої до сьогодні етнографічної групи українців у Карпатах.
У повоєнні роки інтерес до карпатської Бойківщини посилився у зв'язку з будівництвом музею просто неба у Львові, збором матеріалів для атласу матеріальної культури.
Певною мірою Бойківщині «пощастило», бо експозиція в музеї започаткувалася саме з її пам'яток. До музею було привезено пам'ятки будівництва, які переконують нас у справді великому досягненні бойків у даній галузі культури. І це природно. Тут споконвіку був ліс — чудовий будівельний матеріал.
За допомогою сокири народні майстри Карпат будували хати з галереями, водяні млини, церкви, дзвіниці, які ми тепер цінуємо як шедеври народного зодчества.
З віками виробився неповторний бойківський архітектурний стиль. У ньому знайшли відображення кмітливість, спостережливість, естетичні смаки й уподобання народних зодчих Карпат, які тонко розуміли природу, шукали з нею гармонії. Масивна форма даху будівлі нерідко нагадує гору, а розташування споруд повторює обриси рельєфу. Завдяки вмілому конструктивному розв'язанню будівлі виглядають легко і життєрадісно, ніби злітають над схилами карпатських гір.
Звичайна хата Карпат... Але й тут народний зодчий виявив свій смак, практичні знання. Хати будували з товстих брусів, з високим гострим, дещо вигнутим дахом, низькими стінами. Збоку такі будівлі подібні до старих смерек зі звислими донизу гілками. Тому всі вони вписуються в ландшафт, творять з ним органічне ціле. Форма даху і покриття гонтою відомі у Каратах з кінця XIX ст. Вони виникли під впливом міської архітектури.
Уздовж карпатського будинку, з фасадного та тильного боків, влаштовано галереї закритого типу, на які виходять вікна і двері.
Галереї мають велике побутове навантаження: на них у літні місяці працюють, провітрюють і просушують одяг, відпочиває родина. Дах підтримується кронштейнами з фігурною різьбою і стовпами, які художньо викінчені. Входи на галереї вирізано у вигляді арочного порталу з широкими одвірками, які оздоблені характерною для Карпат тригранно-виїмчастою різьбою з традиційними орнаментальними мотивами. Арки порталів угорі закінчуються своєрідним заокругленням, яке логічно пов'язане з матеріалом. До верхніх кутових частин одвірків дерев'яними кілками прибиті фігурні врізки з дощок, що виступають на фасаді, утворюючи своєрідний орнаментальний мотив. Входи на галереї закриваються низенькими решітчастими дверцятами, які відсуваються в правий бік.
У зовнішньому оздобленні земля символізується на верхньому обрамленні галереї у вигляді зубчастої лінії, повторюючись у вигляді трьох ліній на одвірках арочного порталу. Середній ярус подається зображенням рослинного орнаменту, плетінням виноградної лози на стовпах галереї. Верхній ярус — розети, символи сонця, повторюються в оздобленні всіх зовнішніх одвірків сінешних дверей, комори, арочного порталу, стовпів галереї. Така орнаментація типова і характерна для багатьох карпатських хат. Правда, художнє виконання різне. В достатньо чіткому членуванні різьби на яруси, в розташуванні окремих композицій, в обов'язковій присутності одних і тих же сюжетів і мотивів втілилось уявлення селянина про світ, його будову, про добрі і злі сили.
В оздобленні стовпів на галереях використовується різьба з мотивом виноградної лози. Це дуже древній спосіб художнього карпатського оздоблення, який зустрічався в багатьох балканських народів.
Важливе місце в старовинній карпатській садибі займають господарські будівлі. Серед них виділяється стайня. Складається вона з двох частин, розділених «боїщем» (стодолою).
По довжині всієї протилежної від входу стіни стайні тягнеться «пелевник» (прибудова, куди всипали полову, іноді клали сіно). Коли інтер'єр стародавнього житла (особливо курних хат) справляв безрадісне враження, то в господарських будівлях зачудовуєшся різноманітністю і своєрідністю складених там предметів, господарських знарядь.
Та найвищого мистецького рівня місцеві зодчі досягли в монументальній архітектурі. Бойківські церкви та дзвіниці відзначаються оригінальністю архітектурних форм, конструктивною простотою, доцільністю і виразністю окремих деталей. Академік Ігор Грабар у книзі «История русского искусства» (т. II, 1912) писав про них: «Ось де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжествує своє найвище досягнення! Тут, у цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті їх конструкцій, що надає їм вигляду дитячих іграшок, відбилася вся неповторна чарівність цього справді народного мистецтва».
У плані бойківські церкви тридільні. Кожен зруб перекритий багатоярусним чотири- або восьмигранним верхом. Завдяки ярусам («заломам») верхи з висотою звужуються, творячи поверхи щоразу легші. Так створюється ілюзія висоти.
Церкви мають при вході прегарні галерейки, часто дверні рами їх прикрашені декоративною різьбою.
Дві чудові пам'ятки цього виду народної архітектури можна побачити в музеї просто неба у Львові. Це - церкви 1763 р. з с. Кривка Турківського і 1863 р. — з с. Тисовець Сколівського району Львівської обл.
Важливе місце в історії матеріальної і духовної культури бойків займають народне мистецтво, художні промисли.
До сьогодні, наприклад, була відома художня різьба тільки на одвірках та інших архітектурних деталях. Дослідженнями відкрито існування її на деяких побутових предметах, зокрема посуді. Високими художніми якостями позначені народні тканини: «коци», «верети» (декоровані в клітку), плахти. Цікаві зразки рослинного орнаменту мають вибійки (фарбування проводилось рослинними фарбами за допомогою трафаретів).
Або ж узяти карпатський бойківський старовинний одяг. Він відзначається зручністю, легкістю, багатством орнаменту та способів виконання.
Дівчата одягали вишиті сорочки, білі спідниці з вишитим краєм, а також прикрашений вишивкою фартушок; на голові - світла хустка. Заміжні жінки в'язали хустки на чіпець. На сорочки накидали лейбик з коричневого сукна, який на грудях прикрашався шнурами і саморобними ґудзиками з того ж таки сукна. Чоловічий костюм більш стриманий. Сорочка і штани - з білого полотна. Вишивки на них вузькі, в основному чорного кольору. Штани іноді вишивали внизу і по швах. Лейбик прикрашали скромніше. Влітку на голові -солом'яний капелюх, взимку - «кучма», або бараняча шапка. В старі часи чоловіки носили довге до пліч волосся, яке заплітали в коси. Бороди голили.
А хто не знає маленьких шедеврів - карпатських бойківських писанок! Серед декоративних мотивів їх оформлення є й дуже архаїчні. Наприклад, примітивне зображення сонця у вигляді радіальних ліній, що виходять з центра круга. Переважають геометричні орнаменти. Виразний рослинний орнамент — рідкість. З усього сказаного видно, яка багата Бойківщина традиціями мистецтва.