День Івана Купала у Карпатах. Квітка папороті - коловрат, оберіг.
24 червня християни Карпат святкують Різдво святого пророка Предтечі та Хрестителя Божого Івана.
У цю містичну карпатську ніч рівно опівночі розквітає вогненна квітка папороті – провісниця кохання, щастя, здоров'я, довголіття.
День Івана Купала у Карпатах. Стародавній сенс свята, традиція святкування.
"Ой на Івана, та й на Купала там дівчинонька квіти збирала, пливи, пливи, віночку з барвіночку, за миленьким у цю нічку..."
Хлопець Купайло – уособлення літньої спеки – бере шлюб із дівчиною Мореною, яка символізує осінню прохолоду. Це традиційні персонажі свята. Як і вогняне колесо Сонця, що скочується в холодну воду, – так образно пращури передбачали зміну сезонів.
А допоки літо в розпалі, за повір'ями пращурів, саме час шукати пару, адже Купала – це свято кохання. Дівчата плетуть вінки і кидають їх на воду, щоби хлопці за ними пливли. Кажуть, у яку сторону вінок попливе – там твоя доля.
Древній кельтський оберіг Квітка Папороті вважається одним із найдавніших рунічних знаків наших європейських предків.
Як і будь будь-який свастический символ Квітка Папороті уособлював собою безсмертя, всеперемагаючу силу сонячної енергії, енергії життя, що живить все суще. Його відносили до свастичних вісьмикінцевих знаків, які слов'яни вважали не просто енергетично сильними символами, але і наділялися їх потужними магічними властивостями, які символізували непереможну силу Сонця і його енергії.
Спіраль молодого паростка папороті.
Наші предки у Карпатах вірили, що життя всього сущого без такої потужної сили було б під загрозою.
У кельтського рунічного символу - Квітки Папороті існує ще одна назва – Перуновий Цвіт. Така назва виникла через стародавню легенду про заборонені почуття, які виникли між головним захисником сонячного престолу Семарглом та богинею літніх ночей Купалицею. Стародавні слов'яни переказували легенду про їх кохання століттями, адже Семаргл не міг відлучитися зі свого поста навіть на хвилину. Саме тому вони не могли возз'єднатися, але в один момент захисник Сонця залишив свій пост і з того моменту ніч стала збільшуватися, перемагаючи день. Після цього Купалица народила двоє діток.
У день їхнього народження бог Перун презентував дітям подарунок – папороть, в якій приховав частинку своєї сили. З того часу і вважається, що папороть розцвітає тільки один раз в рік (в день народження дітей Семаргла), а це день літнього сонцестояння в червні, за старим стилем.
Значення рунічного оберега Квітка Папороті.
Наші предки у Карпатах вірили, що слов'янський оберіг Квітка Папороті здатний захистити від зла, яке зустрічається людині. Головне, чим повинен володіти носій оберега, так це світлою душею і чистими помислами. Існує легенда, в якій стверджується, що людина яка побачила як розпустилася папороть знайде скарби і стане по справжньому багатим. Звичайно, багато хто може помилково припустити, що тут маються на увазі матеріальні блага, але насправді значення у понятті «скарбу» у наших слов'янських предків було набагато ширше.
Образ Квітки Папороті передбачає тілесне, душевне і духовне багатство. Давні слов'яни вірили, що слов'янський оберіг Квітка Папороті здатний не просто захистити людину від усілякого зла, але і уберегти носія від різних хвороб, чорної магії та багато чого іншого. Квітка Папороті оберіг який вважався універсальним захисником від усяких проявів зла і темних сил у земному світі. Також при правильному і шанобливому ставленні до оберегу Перунів Цвіт може виконувати різні бажання свого носія, звичайно якщо вони не спрямовані на зло іншим людям.
| Ми будемо раді бачити вас у наших інтернет-спільнотах. Підписуйтесь на новини нашого сайту |
Цей символ стародавніх рун здатний надати душевну силу і очистити душу – принаймні, так стверджували наші предки у Карпатах.
Варто відзначити, що оберіг Квітка Папороті є двостороннім тому має неймовірний енергетичний потенціал. Наші предки у Карпатах вважали, що всі хвороби та біди на Рід людський насилають Темні сили, а подвійний знак, своєю вогненною силою здатний уберегти і знищити всі хвороби та нещастя всередині і зовні. Також даний символ був незамінним помічником у житті мандрівників, оберіг який захищав від проблем в дорозі і різних небезпек.
Історія та звичаї стародавнього слов'янського свята Івана Купала у Карпатах.
За церковними переказами, батьки Івана Хрестителя - Єлисавета й священик Захарія з міста Хеврон. Вони аж до старості не мали дітей, але одного разу під час богослужіння Захарії явився архангел Гавриїл. Він став біля кадильного жертовника й провістив народження в Захарія сина, і син той стане! провісником Спасителя.
Захарія спочатку не повірив архангелу, і той його покарав за невіру німотою. Це покарання одночасно було і знаменням, що Гавриїл каже правду. Коли довгоочікувана дитина нарешті народилася, Захарія на папері написав, що зватимуть Іваном. І німота одразу спала.
Іван Предтеча перебував під охороною янгола, а коли трохи подорослішав, прийшов на проповідь про покаяння. Пізніше він виконав надзвичайно важливу місію - охрестив Ісуса Христа.
Народ у Карпатах має свої уявлення про це свято.
У цей день Іван Хреститель освятив воду та прогнав злі сили. Народ дав Цьому святу свої, так би мовити, неофіційні назви: Іван-Травник, Іван-чаклун та ін. Загалом це дуже давнє язичницьке свято, яке було певною мірою переосмислене після впровадження християнства у Київській Русі.
За народним звичаєм, цього дня молодь у Карпатах зі співами прямує до річки,
розкладає вогнища й танцює навколо них. Багато таємниць обіцяє розкрити ніч на Івана Купала. Ось які «правила» передбачає це свято. Від цього дня можна вже купатися в річках і озерах Карпат, вода вже достатньо прогрілася. Це свято - одне з найулюбленіших свят молоді у Карпатах. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупався вночі (з 6 на 7 липня) перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі - це додає здоров'я та краси. Ця вода, на переконання карпатських мольфарів, ще й лікує від уроків, змиває біль, невдачі, непорозуміння - весь негатив, який накопичився в людській душі.
Початок свята припадає на найкоротшу ніч протягом року - з 6 на 7 липня. Спати в цю ніч у жодному разі не можна, тому що відбувається збіговисько-шабаш відьом, чортів, русалок та іншої нечистої сили. Щоб уберегтися від шкідливих витівок нечисті, слід по дому розкласти полин та гілочки осики, які в цю ніч наділяються магічними властивостями.
До речі, за карпатськими народними повір'ями, будь-яка рослина цієї ночі набуває чарівних якостей, саме тому й мольфари Карпат збирають в цей період цілющі трави - «святоянське зілля».
Мольфари Карпат переконані, що купальські вінки захищають оселю й усіх, хто в ній мешкає, від злих сил. Саме тому вони вішають ці вінки десь у хаті і або в господарських будівлях, вінки, сплетені на Івана Купала, допомагають від хвороб, тому ці вінки намагалися зберігати наші предки на всяк випадок, щоб у разі потреби обкурити ним хвору людину.
Цієї чарівної карпатської ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті.
Вважається, що той, хто цю квітку побачить знайде скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Мольфари Карпат кажуть, що зірвати квітку майже неможливо - таке нетривале її життя, якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря і вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку пороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.
Як шукають квітку папороті в Карпатах.
Заздалегідь, до дня Івана Купала, треба відшукати серед лісу папороть. У ніч напередодні свята слід прийти на це місце зі скатертю та свяченим ножем. Скатерть має бути та, на які господиня святила паски на Великдень. Ножем треба намалювати на землі коло навкруги рослини, сісти в цьому колі побризкати папороть свяченою водою. Тепер - саме час для молитви. Людина, яка зважилася на таку пригоду, повинна маті міцні нерви, оскільки нечиста сила обов'язково спробує завадити здобути чарівну квітку - буде кидати гілки й каміння шарудіти листям, бризкати водою тощо. Якщо людина буде уважна, то, коли квітка розпуститься, то впаде прямо на підстелену скатертину. У цей момент важливо не розгубитися і сховати скатертину разом із квіткою в пазуху або в кишеню. До речі, у Європі в цей день теж заклопотані пошуком папороті, але вони шукають не квітку, а насіння, яке, за давніми віруваннями кельтів, дарує людині властивість ставати невидимою.
На свято Купала в Карпатах розводять ватру.
Паливо для святкового вогнища хлопці збирають по всьому селу. Просити не годиться, тому односельці утворюють так звану «перейму»: виносять і складають на вулиці старі солом'яники, розсохлі бочки, подерті кошик тріски та поліна. Хлопці все це вивозять до купайлиці, де під дівочі співи розкладають величезне багаття.
Ось один із варіантів розпалення святкового вогнища: справжнім мистецтвом вважається, якщо вдасться розкласти вогонь навколо молодого оздобленого квітами дерева так, щоб дерево не було пошкоджене вогнем. Слід зауважити на те що молодь у Карпатах завжди намагається розкладати святкові вогнища подалі від домів і господарських будівель, щоб випадково не наробити лиха. Традиція робити солом'яне опудало - щось подібне до «Купала» й «Марени» - була або й зберігається до наших днів і в інших народів Європи. Зокрема, солом'яну людину топлять або розривають на шматки чехи, кидають у криницю німці. Англійці та навіть індійці прикрашають деревце квітами та кольоровою тканиною, далі слідують ігри й танці, здебільшого молоді, навколо цього деревця.
Багато чого дивного відбувається цієї купальської ночі у Карпатах,
зокрема дерева можуть розмовляти одне з одним і навіть ходити. А хто знайде так звану Іванову голову - подвійний житній колос на одному стеблі, той отримує можливість знайти довголіття для себе і своєї сім'ї. Мольфари Карпат стверджують, що трісочки та листя купальських опудал, якщо вміти їх правильно застосувати, допомагають від різних хворіб, тому вони приходять уночі на те місце де вдень молодь водила хороводи навколо опудал.
Вогонь у Карпатах наділявся магічними очисними властивостями з давніх-давен, а в купальську ніч він особливий.
Цієї ночі у Карпатах розкладають вогнища, танцюють навколо них і співають, стрибають через них. Чим вище підстрибнеш над вогнищем, тим будеш щасливішим у кохані та здоровішим, тим вищою виросте пшениця. Купальський вогонь очищує, додає сил і наснаги. Закохані пари стрибають зазвичай разом, узявшись за руки. За карпатським повір'ям - якщо вони зможуть разом перестрибнути через вогонь, і при цьому їхні руки не роз'єднаються, то вони обов'язково одружаться.
Традиція запалювати купальські вогні властива не тільки Карпатам але й усій Європі
подекуди ще за старих часів була неабияка честь - вогнище запалювали найшановніші люди міста або села. Але найкраще збереглися купальські традиції саме в слов'янських народів, і серед них – українці Карпат. Ушанування води та вогню відбувається в ніч з 6 на 7 липня цієї ночі дівчата на виданні пускають по річці власноруч сплетені з дванадцяти трав вінки зі свічками, в кожному є свій індивідуальний секрет (прихований або добре помітний), за яким можна визначити господиню вінка.
Пускають по річці вінки примовляючи:
Пливи, пливи, віночку з барвіночку.
За миленьким у цю нічку...
Це карпатське купальське ворожіння - хто з парубків витягне вінок з води той і суджений.
Якщо вінок не діставався нікому, а просто прибився хвилями до берега, значить, рано ще цій дівчині про заміжжя думати. Але хлопці теж хитрі: вони чудово знають що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а тому часто підстерігають - кожен свій вінок, щоб власноруч напророчити своїй коханій долю. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби наздогнати потрібний вінок. А вже наступного дня хвалилися перед коханою здобутим віночком.