Карпатська притча. Справжній рай

Фольклор Карпат. Карпатська притча. Справжній рай
Одного разу йшов дорогою Карпат чоловік з конем і псом. Коли минали вони велетенське дерево, потрапила в нього блискавка й спопелила їх усіх. Однак чоловік не відразу усвідомив, що пішов зі світу (часом небіжчикам треба трохи часу, щоб усвідомити переміну свого стану).
Дорога була довга і вела догори, сонце пекло безжально, і всі троє потомилися від спеки й спраги. Аж ось за поворотом виросла перед ними велична мармурова брама, а за нею площа, брукована чистим золотом. Посередині стояв водограй з холодною і чистою водою. Мандрівник попростував до вартового, що стояв на вході.

- Добрий день! Як зветься це чудове місце?
- Це рай.
- Як чудово, що дійшли ми до раю, дуже вже хочемо пити.
- Можеш зайти і пити досхочу.
- Але ж мій кінь і пес також падають від спраги.
- Це не можливо, - відповів вартовий, тварин сюди не пускають.

Карпатський мандрівник засмутився, але сам пити не став, подякував вартовому та вони попрямували далі. Після довгої дороги вгору дійшли вони до селища, до якого вела небрукована ясна, сонячна дорога, обсаджена квітучими деревами. Під одним з них лежав чоловік і, мабуть, спав.

- Добридень, - привітався мандрівник. Той мовчки кивнув головою, привітавшись.
- Я, мій кінь і пес вмираємо від спраги.
- Ось за тими каменями є цілюще джерело. Пийте скільки душа забажає.

Мандрівник, кінь і пес пішли до джерела і втамували спрагу. Згодом мандрівник повернувся, щоб подякувати, та запитав:
- А не скажеш, як зветься це місце?
- Рай.
- Рай? А вартовий біля мармурової брами сказав нам, що рай там.
- Ні, там не рай. Там – ад!.
- Чому ж ви не заборонили їм називатися чужим іменем?, зненацька розгубився мандрівник:
- Ці неправдиві відомості можуть спричинити страшенну плутанину в світі!
- Аж ніяк. Насправді вони роблять нам чималу послугу. Там зостаються усі ті, хто здатний зрадити найкращих друзів у важку хвилину!