Ґорґани. Географія. Всі гори та річки Горган. Природні пам'ятки Карпат.
Природний заповідник «Ґорґани» розташований в південно-західній частині Івано-Франківської області у районі Довбушанських Ґорґан — найбільш недоступної високогірної кам'янистої частини Українських Карпат.
Ґорґани розташовані в центральній частині Східних Бескидів. У поперечному поділі цієї ланки Карпат вони займають місце між Бещадами (Польша) й Покутсько-Буковинськими Карпатами, натомість у поздовжному поділі знаходяться між Полонинськими Бескидами та Крайовими Карпатами.
Ґорґани розкинулися вздовж головного карпатського хребта на протязі 80 кв км. - від Вишківського (Торунського) перевалу (941 м) на північному заході - до Татарського (Яблуницького) перевалу - на південному сході.
На заході долина Мізунки відмежовує їх від Бещадів, а на сході долини Прутця й Прута - від Чорногори та Покутсько-Буковинських Карпат.
На північному сході масив смугою Новий Мізунь - Ясень - Пороги - Пасічна - Делятин межує з Крайовими Карпатами. Південно-західна межа, яку фіксують долини верхньої частини Ріки, Прохудної, Тереблі, Брадулова, Мокрянки, Брустурянки (Тересулки), Турбату й Чорної Тиси, а також перевали Присліп (836 м) та Околє (1203 м). Масив має макрорегіональні риси й розмежовує Полонинські Бескиди від Бескидів Лісистих.
Долини Свічі і Бистриці Надвірнянської поділяють Ґорґани впоперек на три частини:
Західні Ґорґани (Хомб, 1347 м, Менчіп, 1454 м, Вишківський Ґорґан, 1443 м), Центральні Ґорґани (Ілемський Ґорґан 1569 м. Молода, 1738 м, Грофа, 1752 м. Попаля, 1742 м, Сивуля, 1836 м. Висока, 1805 м) та Східні Ґорґани (Довбушанка, 1754 м, Синяк, 1666 м, Хом'як, 1544 м).
У поздовжньому поділі виділяють Зовнішні (або ж Скибові) Ґорґани і Внутрішні (Вододільні) Ґорґани.
Більшість ґорґанських хребтів знаходяться в межах Сколівського покриву. Гірські хребти сформовані тут кількома потужними скибами, що простягаються через увесь гірський масив. На найзовнішнішій зі скиб, т. зв. орівській, знаходяться високі вершини - Чортка (1321 м) - Пасічанка (1215 м) - Синечка (1401 м).
Сколівську скибу, що простягається між Сколе та Ямною (Львівська область), визначають гострі хребти:
Лиса (1156 м) - Ніагрин (1184 м) - Сиглос Суходоль-ський (1316 м) - Сиглос Ліповицький (1357 м). У скибі Парашки - Аршиці можна виділити два відрізки. Із західним пов'язані хребти Хому (1347 м)- Пустошаки (1427 м)-Аршиці (1557 м). Східніше долини Лімниці складка розширюється й у його межах появляються три другорядні луски.
Межі основного насуву визначають Пасічний Верх (1425 м) - Станимир (1547 м) - Козя (1421 м) - Явірник (Ґорґан) (1467 м). Перший із вторинних елементів виклинюється в районі Бистриці Надвірнянської й формує вершини Садки (Козій Ґорґан, 1617 м) - Великий Медвежик (1396 м) - Хом'як (1540 м), а також Греблі (1256 м). Складка Боярина - Довбушанки відгалужується в районі Високої, звідки простягається на південний схід через Ігровець (1807 м)- Боярин (1679 м) - Поленський (1694 м)-Довбушанку (1754 м) - Синяк (1666 м).
Третя з цих другорядних складок є найкоротшою. Вона и простягається між долинами Лімниці та Бистриці Надвірнянської, але в орографії відображена масивним хребтом Боревки (1595 м)-Сивулі (1836 м).
Читайте також:
Карпати. Мальовничий гірський масив Горгани
Останньою о з найбільших тектонічних елементів зовнішньої частини Сколівської зони є скиба Зелем'янки.
У західній частині Ґорґанів - це єдина зі складок, яка простягається через Пустий Горб (1314 м), Великий Гургулат (1437 м), Тарницю (1413 м) до Яйка Ілемського (1685 м), де розділяється на дві менші скиби. Північною, званою О складкою Тавпишірки, складені Яйко Перегінське (1600 м), Кінь Грофецький (1557 м) і Грофа (1752 м), Канюсяки, Ялова Клева (1568 м), Ґорґан і Кінець Ґорґану (1611 м), а також Тавпишірка (1503 м). У межах розташованої значно південніше складки Пареник розташовані Сиваня Лолинська (1543 м), Молода (1723 м), Паренки (1737 м), Верх Студенець (1605 м) та Овул (1613 м).
На південний захід від скиби Зелем'янки маємо ще дві коротких складки - Попаді і Красної - Менчіла. Перша має форму лінзи, сформованої твердими пісковиками, яка виклинюється з менш твердих олігоценових відкладів. Зону цих твердих скель на місцевості визначають Мала Попадя (1603 м), Попадя (1742 м) і Петрос (1708 м). Складка Красної-Менчіла добре відображена в морфології відомими хребтами Великого Томнатика (1235 м) і Городища (1377 м).
Хребти Скибових Ґорґанів, що своєю орографією відображають простягання тектонічних структур, є паралельними та асиметричними. Їхні північно-східні схили, що закладені в головах пластів, є короткими й стрімкими, а південно-західні, що узгоджені з падінням пластів - пологішими.
Шість найбільш рік Ґорґанів - Мізунка, Свіча Лімниця, Бустриці - Солотвинська і Надвірнянська й Прут перетинають більшість складок.
Притоки цих рік закладені в паралельних до простягання хребтів зниженнях, тому хребти мають сітчасте розташування, а річкова сітка -решітчасте.
Гірські хребти Вододільних Ґорґанів розташовані на трьох потужних скибах: Славській (Вишківський Ґорґан, 1443 м - Канч, 1584 м - Передня, 1550 м), Синевіра (Кам'янка), 1576 м - Пішконя, 1702 м - Стримба, 1723 м) і Брустуранки (Берт, 1670 м - Братковська, 1792 т). У порівнянні з Ґорґанами Скибовими, тут складки є ширшими й менше насунуті одна на одну. Хребти є масивнішими й розділені поміж собою чіткими зниженнями, напр. Бистриці (Рафайлової).
Найхарактернішою рисою Ґорґанів є кам'янисті розсипища, як покривають найвищі вершини.
Вони сформовані з грубошаруватих ямненських і вигодських пісковиків, які зазнають руйнування в результаті механічного вивітрювання.
Розсипища найбільше поширені насамперед на гребенях хребтів і південних схилах. У спрощеному розумінні ці блоки утворилися in situ. На стрімкіших північних схилах, які закладені в головах пластів скельних порід, поширені блоки з більшою схильністю до переміщення вниз. Звично, на значних поверхнях вони закріпляються рослинністю, зокрема гірською сосною. Ці розсипища сформувалися й набули найбільшого поширення в плейстоцені, коли середня температура в результаті недалекого розташування льодовиків становила близько 0° С, а верхня межа поширення рослинності проходила у той час нижче, ніж тепер.
Скельні блоки й у наш час зазнають механічного та хімічного вивітрювання. Середня величина матеріалу, з якого сформовані розсипища, коливається від 10-20 до 150-200 см. Інколи блоки, які є найбільше непіддатливими до процессу вивітрювання, можуть становити до 250 см завдовжки. Знаходяться такі блоки у верхній частинах розсипищ і є нестабільними. Дрібніший матеріал може утворювати т. зв. ієрогліфові шари, які розділяють ямненські пісковики від вигодських.
Вони є тонкошаруватими й у процесі вивітрювання розпадаються на характерні, ромбоїдальні плити. Скельні греготи покривають найвищі вершини Ґорґанів.
До найвідоміших відносяться кам'яні поля на Високій та Ігровцю, Сивулі, Перенках, Довбушанці, Синяку і Явірнику Ґорґані.
Найбільші й наймальовничіші розсипища поширені на схилах долини Сітного під Козім Ґорґаном (Садками). У багатьох місцях розсипища сходять низько в долини, як, наприклад, Зелениці (резерват Бредулецький) чи Петроса.
У внутрішній частині Ґорґанів такі розсипища є меншими. Великі поля ямненських і вигодських пісковиків можна знайти на Канчі, Пішконі, Попаді біля Канча і Гропі. Загальна площа греготів у Ґорґанах оцінюється на 15 км/2.
Незважаючи на те, що на території Східних Бескидів снігова границя в плейстоцені знаходилася на висоті біля 1500 м, а язики льодовиків могли сходити навіть до 1100 м, у Ґорґанах гірські льодовики появилися лише дуже локально й не досягали таких розмірів, як на Свидовці чи в Чорногорі. Основною причиною цього була невелика масивність ґорґанських хребтів.
Давньольодовикові котли знаходяться на північному схилі Високої й Братковської. Із закарпатської сторони малі льодовички могли бути на північно-східних схилах Стримби, Негровця і Яснівця, причому найкраще вироблений кар знаходиться саме під Яснівцем.