Легенди фортеці Тустань. Село Урич. Карпатська Фортеця "Тустань", подорож крізь століття.
Поблизу села Урич (в 6 км. від курорту Східниця ) розташований наскельний оборонний, пізніше митний комплекс Київської Русі - Тустань. У шести кілометрах від курорту Східниця за селом Тустановичі між першою і другою грядою гір лежить старе замчисько Тустань, яке зазвичай називають "Каменем в Уричу".
Дорога до Тустанович досить вигідна, хоча небагата на мальовничі краєвиди.
Одразу за селом підноситься із заходу на схід високий і стрімкий Діл, покритий густим лісом, через який в'ється вузька і кам'яниста, подібна до русла струмка доріжка, то замкнута поваленими вихорем деревами, то майже непрохідна через принесені водою велетенські уламки скелі. Видираючись якийсь час вгору, дістаємося на відкриту невелику полонинку, відкриту на південний захід, де варто відпочити і, сівши на перший-ліпший пень дерева, дозволити погляду вільно літати, бо вид звідти широкий і цікавий.
Перед нами в долині Борислав і сусідні села зі своїми церковцями, далі - Дрогобич, а за ним видно Самбір.
Від полонинки бір щораз густіший, тут одвічні ялиці і такої незвичайної товщини, що з деяких пастухи, випаливши середину, поробили чудові сховища від негоди.
Минувши ліс, в'їжджаємо на сіножаті і ними спускаємося в долину, і, минувши на півночі кілька розкиданих скелястих мас, які здалека виглядають надзвичайно фантастично, наближаємося до іншої, яка переважає попередню величиною, на вершині якої нас вражає виразна кам'яна постать вкляклого монаха з простягнутою до неба правицею.
Наш покійний поет, музика і обиватель с. п. гр. Вл. Тарновський угледів у тій постаті Болеслава Сміливого, який по смерті своєї коханої дружини, прагнучи заглушити смуток, кинувся у вир життя і зійшов з правильної дороги, й допустившись розбою і мародерства, втікав від прокляття народу і докорів сумління, аж поки врешті знайшов тут, у цьому дикому і незнаному віддаленні спокій і спокутував свої гріхи.
Хоча та поема "Студент" є тільки плодом буйної молодої фантазії, то однак як же ж вона римується з тією скалистою масою, натура якої сама так чудернацько сформувалася. Вступаючи з півночі по незначній похилості, входимо між двох скель, віддалених між собою заледве на кілька метрів, у яких спостерігаємо найвиразніші фуги, напевно вирублені для навішування дверей. Понад фугами видно рештки муру з каменю і вапна. У скелі справа печера, натепер вже значно засипана, яка, можливо, служила колись для стражі, що пильнувала браму.
На тій же вершині, меншій від інших, ростуть буйні дерева і різноманітні трави, а люд оповідає, що там давніше мав існувати штучний сад, рослини якого збереглися до нині. Окрім двох згаданих скель, спостерігаємо ще дві: одна дуже висока з тією ніби постаттю монаха на вершині і друга, менша. Всі ті чотири камені замикають мале подвір'я у формі п'ятикутника. На сході подвір'я заросло деревами, провалля робить той бік неприступним. Саме там бачимо значний шматок муру з каменю і вапна, який сполучає дві скелі. На півдні знову провалля, в стіні якого знаходиться надзвичайно глибокий колодязь, вирубаний в камені і закинутий вже багато років. Понад колодязем виразне півколо і в ньому заглиблення, ніби (сліди) від мішка, які доводять, що тоді воду витягували на найвищу скелю. Окрім того заглиблення і фантастичної постаті нагорі, найвища скеляста маса мала ще й інші цікаві особливості.
У ній бачимо обширний грот, в якому може вигідно поміститися кілька осіб, і вирубану в ньому низьку лавочку.
Виходячи з гроту на південь, знову натрапляємо на вирублений хідник, йдучи яким, можна зайти досить далеко.
Далі прохід захаращений хмизом і щораз вужчий. Наші провідники оповідали, що декілька сумних випадків відлякали і найсильніших від проникнення вглиб печери, однак запевняли, що пущені там такси (собаки) виходили з протилежного боку понад проваллям, де знаходиться значно більший вхід. Чудовий грот, вирубаний на вершині скелі, виглядає як овальна півкуля. Приступ до нього такий важкий і небезпечний, що окрім тамтешніх пастушків, ніхто насправді не був усередині. Тут видно сліди дверей і замків.
Про початки і історію тих напевно заселених колись скель нічого достеменно не знаємо, лиш в околицях побутують різні темні легенди та оповіді, з яких дозволимо собі повторити дві.
Легенда карпатської фортеці "Тустань"
У селі Тустановичах жив вельможний цар з молодою гарною дружиною, яку кохав понад життя.
Коли одного разу він вибирався на війну, прощався з дружиною, присягнувши їй, що в разі, коли б якийсь нещасливий випадок не дозволив йому повернутися додому, він надішле їй половину шлюбного перстня і в такий спосіб дасть їй знати про свою загибель. Було смутно, плакала молода жінка, цар тимчасом воював з різним успіхом, аж одного разу, готуючись до вирішальної кривавої битви, доручив одному з рицарів, якому найбільше довіряв, щоб у разі його смерті відніс дружині пів перстня і слова розради.
Глибокий жаль, з яким цар промовляв, і пристрасть, з якою він змалював її чарівність, так зацікавили рицаря, що він вирішив будь- що її побачити.
Потому зараз випала можливість, позаяк цар, тяжко поранений і непритомний, впав на полі бою; тоді рицар схопив ту половину перстня і пустився з ним у дорогу, а прибувши до Тустанович, повідав царівні, що її муж помер.
Царівна довго оплакувала загибель коханого, рицар розділяв її жаль, утішав і заспокоював, аж врешті зник з нею безвісти, а замок залишився порожнім. Незабаром після цього, одужавши від тяжких ран, цар повернувся додому і, не знайшовши в ньому дружини, пустився у світ у надії, що десь її відшукає, але шукав даремно.
Тоді ж, розбитий розпачем, запродав свою душу сатані за умови, що той вкаже йому місце, де перебуває його дружина.
Послужливий дух запровадив його до відлюдного замчиська коло Урича, вказавши йому двері до грота, на вершині скелі, і сказав: "Ту стань!".
Раптом відкрився грот, у ньому цар побачив дружину з дитям на руці і зрадником-рицарем. Угледівши чоловіка, царівна остовпіла і, не можучи підняти на нього очей, кинулася з сином зі скелі в провалля і спустила дух, її звідник пропав безвісти, а сумний цар поселився в замку і назвав його "Тустань" за словами сатани. Незабаром сатана зголосився за своїм записом і захопленою душею царя, блискавкою знищив замчисько, каміння з нього порозкидав по цілій долині, як тепер бачимо. Інший переказ, який тут повторюємо дослівно, подав д-р Ст. Смолка в 1878 р.
Легенда карпатської фортеці "Тустань"
У давні часи тут мешкав якийсь великий цар з великим військом.
А були то люди дуже злі. Сталося раз, що дорогою, яка вела до Тустанович, проходили музиканти, а цар і його військо дуже любили музику, і тому втішилися дуже, закликали музикантів і наказали їм грати.
Але була там одна руська дівчина, і їй стало жаль музикантів, сказала їм, що ті люди злі і попередила їх, щоб нічого не їли, ані пили, коли їм будуть пропонувати пиття. Музиканти послухали і виливали потайки все, нічого не пили, а все військо царя забавлялося під музику і пило. Усі повпивалися і поснули, тільки музиканти були тверезі.
Тоді-то руська дівчина сказала їм, щоб до підземного льоху насипали пороху і підпалили.
Вони це зробили, і порох потрощив скелі, яких тоді тут було більше, і вирубаних покоїв було більше.
Тому-то по всьому лісі порозкидано так багато скель і каміння. І так усе військо загинуло, і ніхто не залишився живим, тільки цар на маленькому візку полетів повітрям на полонину і нічого з ним не сталося, бо був "несамовитий".
В 1837 р. читаємо, що вже в XIX ст. якийсь француз проводив дослідження в Тустані і віднайшов кахлі з зображенням св. Юрія, посудини для топлення жиру і якийсь папір, який при дотику розсипався на порох. Довколишні люди твердять, що під замковими скелями знаходяться великі пивниці зі скарбами, але дістатися до них неможливо через згусток повітря. Багато туристів, які відвідують Камінь в Уричі, доклали немало зусиль, щоб відшукати в старих хроніках докладніші відомості про постання замчиська, але даремно. Попри те, усі припускають, що замок існував задовго до Казимира Великого і він після завоювання Київської Русі відбудував його та укропив.