Карпатський міф - це оповідь про людей, богів і героїв.
Карпатський міф - це оповідь про богів і героїв, які брали участь у творенні світу. Поняття "міфологія" має кілька значень: сукупність оповідей однієї культурно-історичної традиції (скажімо, індоєвропейської, слов'янської, української); особлива форма світосприймання; наукова дисципліна, яка досліджує міфи й міфологічні системи. Сьогодні для реконструкції карпатських міфів використовують дані психології, етнографії, археології, лінгвістики, інших наук.
Карпатський міф - спосіб пізнання світу. У міфологічній свідомості макрокосм (природа) й мікрокосм (людина) взаємопов'язані й становлять єдину систему світобачення, де світ пізнається через людину й навпаки.
Релігія являє собою вищу силу, а міф — сили природи й пристрасті людської душі.
Приміром, Вітер і Гнів — це божества. Тому язичництво — це, швидше, не релігія (що передбачає зв'язок із вищою силою), а міфологія. За переконаннями давніх слов'ян - язичників, увесь всесвіт пронизаний потужною демонічною силою. Вона небезпечна, хоча й не завжди призводить до трагедії. Цю силу можна задобрити або відстрашити за допомогою різноманітних обрядів і ритуалів. Носіїв такої енергії у християнстві прийнято називати нечистою силою, а охороняти людину від її впливів покликані Спаситель, ангели, архангели та святі.
Людська душа постійно потребує єднання зі світом, тому міф завжди буде органічною часткою культури. До світогляду українців увійшли вірування та уявлення багатьох поколінь, які жили на території сучасної України й належали до різних племен та археологічних культур. Давні збирачі, мисливці, рибалки, скотарі й землероби; тюрки, іранці, кельти й, звісно ж, слов'яни залишили відлуння своїх вірувань у тому багатогранному комплексі, який ми нині звемо українською традиційною культурою.
Проте для всіх традиційних культур у цілому світі спільною є спрямованість на поєднання трьох світів:
минулого, сучасного й майбутнього. Усі культури будуються на шануванні померлих предків, і саме від цієї шани залежать добробут і душевний спокій живих. І не тільки тому, що старші "відгранювали" господарчий досвід чи "віддавали сили" дітям, коли ті були маленькими. Просто між поколіннями існує містичний зв'язок (незримий і пізнаваний через міфологічні образи). Померлі предки відходять у потойбіччя там приєднуються до всеблагого і всемогутнього начала. Тому, ідучи дорогою правди й шануючи тих, хто відійшов у вирій, людина отримує захист і підтримку світлих сил. А вони, як свідчать міфи, завжди перемагають.