Легендарний Замок Чахтіце. Видатні місця Карпат
Руїни замку Чахтіце розташовані на схід від Братислави у передгір'ї мальовничих карпатських гір.
Те, що залишилося нині від замку, - видовище похмуре. Враження посилює легенда про злодіяння «кривавої графині» Ержебет Баторі, що жила тут чотириста років тому. Вважається, що всього на совісті світської дами не менше 650 життів.
За часів, коли Словаччина належала Угорщині, замок Чахтіце мав мадярську назву Чейт і належав давньому роду Баторі. Ніхто не був хоробрішим чоловіків роду Баторі в битвах із ворогами, ніхто не міг зрівнятися з ними в жорстокості і норовливості. У XVI столітті, після битви при Мохачі, унаслідок якої Угорщина відійшла туркам, Баторі розділилися на дві гілки: Ечед і Шомльо. Перша гілка сховалася в гірській Словаччині, друга ж заволоділа Трансільванією, похмурою країною вампірів і вовків-перевертнів, де сонце, як розповідали місцеві жителі, ледь-ледь пробивалося крізь крони безкрайніх лісів.
1576 року Стефан Баторі з гілки Шомльо став королем Польщі. Він зі своєю армією врятував Відень від турків, заслуживши вдячність австрійських Габсбургів, які на той час оголосили себе королями Угорщини. Задовго до цього сестра Стефана Анна вийшла заміж за Дьєрдя Баторі з гілки Ечед. Представники родини і раніше вступали в родинні шлюби, які пришвидшували їх виродження.
Баторі хворіли на епілепсію (саме вона призвела до ранньої смерті короля Стефана), божевілля, алкоголізм. У сирих стінах замків їм дошкуляли подагра і ревматизм. Ця недуга вразила і народжену 1560 року Ержебет (Єлизавета) Баторі, дочку Дьєрдя і Анни. Можливо, цим і пояснювалися напади дикої люті, що охоплювала її з дитинства. Та, швидше за все, річ тут у сімейних генах Баторі і загальної жорстокості того часу. На рівнинах Угорщини і в Карпатських горах різали одне одного турки, угорці й австрійці. Спійманих полководців ворога живцем варили в казанах або саджали на палю. Дядька Ержебет, Андраша Баторі, зарубали сокирою на гірському перевалі. Її тітку Клару зґвалтував турецький загін, після чого бідоласі перерізали горло. Втім, вона сама до того позбавила життя двох чоловіків. Доля знатних дівчат у суворому світі тих часів була визначена раз і назавжди: раннє заміжжя, діти, господарство. Те саме чекало і на Ержебет, яку ще в дитинстві заручили з графським сином Ференцем Надашді.
Її батько рано помер, мати виїхала жити в інший замок, і не за роками розвинена дівчинка була надана самій собі. У віці 14 років Ержебет народила сина від лакея. Лакей зник безвісти, як і дитина, а саму дівчину поспішили видати заміж. Подружжя оселилося в Чейте — одному із сімнадцяти замків сімейства Баторі. Придане було таким багатим, що Ференц, чоловік Ержебет, не торкався питання про невинність нареченої.
Втім, його це не дуже цікавило: незабаром після весілля він пішов у похід на турків і відтоді з'являвся вдома нечасто. Проте Ержебет народила від нього доньок Анну, Оршолю (Урсулу), Катаріну і сина Пала. Як заведено було тоді в суспільстві, дітей доглядали годувальниці і служниці, а після цього їх відправляли на виховання в інші знатні родини.
Залишившись наодинці, Ержебет страшенно нудьгувала. Вона мріяла вирватися з гірської глушини і потрапити на бал у Відні або Пресбурзі,
де всі б побачили її красу. Вона була високою, стрункою, білошкірою. Світлими були і її густі кучері, які вона відбілювала настоєм шафрану.
Крім того, вона щоранку вмивалася холодною водою і любила кінні прогулянки. Не раз бачили вночі місцеві жителі, як скажено скаче вона по окрузі на чорному як смола коні Винарі. А ще розповідали, що вона сама карає служниць — щипає їх або тягає за волосся, причому при вигляді крові стає просто одержимою. Під час одного з візитів Ференц знайшов у саду голу дівчину, прив'язану до дерева і обліплену мухами й мурахами. На його запитання Ержебет безтурботно відповіла: «Вона крала груші. Я обмазала її медом, щоб гарненько провчити».
У ту пору графиня ще нікого не вбивала. Хоча й безгрішною вона не була: за відсутності чоловіка завела коханця, сусідського поміщика Ладислава Бенде. Одного разу вони вдвох мчали на конях дорогою і обдали брудом якусь потворну стару. «Поспішай, поспішай, красуне! - гукнула та їй услід.
- Скоро ти станеш такою самою, як я!» Удома Ержебет довго вдивлялася у венеціанське дзеркало. Невже відьма сказала правду?
Так, їй уже за сорок, але її форми так само бездоганні, а шкіра пружна. Хоча... У кутку рота з'явилася зрадницька зморшка... Ще трохи, і підкрадеться старість, і ніхто вже тоді не захопиться її красою. Із зіпсованим настроєм господиня пішла спати...
На початку 1604 року помер її чоловік, який підхопив лихоманку в одному з походів. Сусіди жаліли вдову, і ніхто не знав, що чекає на її підданих у тихому містечку біля підніжжя замку.
Ержебет Баторі невтомно шукала засіб, як повернути втрачену красу: то порпалася в старих грімуарах (збірниках магічних ритуалів і заклинань),
то зверталася до знахарок. Одного разу до неї привели відьму Дарвулю, яка жила недалеко від Чейта. Подивившись на неї, стара впевнено сказала: «Кров потрібна, пані. Купайся в крові дівчат, що не знали чоловіка, і молодість завжди буде з тобою». Спочатку Ержебет сторопіла.
Але потім згадала радісне збудження, яке щоразу охоплювало її при вигляді крові. Невідомо, коли саме вона перейшла межу, що відділяє людину від звіра. Але невдовзі дівчата, яких відправляли до замку служити графині, почали зникати невідомо куди, а на узліссі все частіше з'являлися свіжі могили. Іноді рибалки виловлювали в річках і озерах спотворені тіла. А ті, кому все ж пощастило втекти із замку, по секрету розповідали,
що чули страшні крики і зойки самої графині: «Бий її! Ще! Ще!» Цим усе і закінчувалося — скаржитися на знатних персон було безглуздо, а часто і небезпечно. Ержебет постійно хвалилася своїми зв'язками при дворі і дружбою з наймогутнішим угорським феодалом Дьєрдем Турзо. Це змушувало мовчати навіть місцевого священика, якому не раз доводилося відспівувати загиблих селянок.
За десять років, протягом яких Ержабет залишалася правителькою, механізм убивств був відпрацьований до дрібниць. Він був таким самим, як і за півтора століття до цього у французького барона Жиля де Ре, а також як у російської поміщиці Салтичихи (Дар'ї Салтикової) через півтора століття.
У всіх випадках жертвами ставали дівчата, а у барона - ще й діти. Можливо, вони здавалися особливо беззахисними, що додатково розпалювало садистів. А може, головним чинником тут була заздрість людей, що старіли, до юності і краси. Свою роль зіграли і спадкові риси характеру роду Баторі, і забобони самої Ержебет. Вона творила зло не одна: їй допомагали підручні. Головним серед них був потворний горбань Янош Уйварі на прізвисько Фіцко.
Живучи в замку на положенні блазня, цей чоловік вдосталь наслухався насмішок і смертельно ненавидів усіх, хто був здоровий і красивий. Регулярно він блукав округою в пошуках юних дівчат і дивився, де вони зростали. Потім служниці Ілона Йо та Доркі приходили до батьків цих дівчат і вмовляли їх за хороші гроші віддати дочок у служіння графині. Вони також допомагали Ержебет бити бідолашних, а потім ховали їхні тіла. Пізніше місцеві селяни, відчувши недобре, не стали вірити обіцянкам господині замку. їй довелося найняти нових робітників, які підшукували жертв у віддалених селах.
Коли дівчат доставляли до замку, їх зустрічала сама графиня. Оглянувши їх, вона вибирала найгарніших, а решту відправляла працювати. Відібраних відводили в підвал, де Ілона і Доркі відразу починали бити їх, колоти голками і рвати шкіру щипцями.
Слухаючи крики жертв, Ержебет розпалювалася і сама бралася за тортури. Траплялося, вона зубами виривала з тіл своїх жертв шматки м'яса. Проте кров жінка не пила, тож вампіршею її вважають марно, а втім, чи велика різниця?
Під кінець, коли дівчата вже не могли стояти, їм перерізали артерії і зливали кров у тази, наповнюючи ванну, в яку занурювалася графиня.
Пізніше вона замовила в Пресбург диво катувальної техніки — «залізну діву». Це була порожня фігура, складена з двох частин і утикана довгими шипами. У потайній кімнаті замку чергову жертву замикали всередині цієї фігури і піднімали вгору, аби кров потоками лилася просто у ванну.
Час минав, а криваві обмивання не давали результату: графиня продовжувала старіти.
У гніві вона покликала Дарвулю і пригрозила зробити з нею те саме, що за її порадою робила з дівчатами.
«Ви помилилися, пані! - заголосила стара.
- Потрібна кров не холопок, а знатних дівиць. Дістаньте таких, і все відразу владнається».
Після цього агенти Ержебет умовили двадцять дочок бідних дворян оселитися в замку, щоб розважати графиню і читати їй на ніч книжки.
Уже за два тижні нікого з дівчат не було серед живих. Убивця так і не омолодилася, а Дарвуля померла від страху.
Та божевільні фантазії Ержебет вже не можна було зупинити. Вона поливала селянок киплячим маслом, ламала їм кістки, відрізала губи і вуха й змушувала їх їсти. Влітку її улюбленою розвагою було роздягати дівчат, зв'язувати й саджати на мурашник, взимку - обливати водою на морозі, поки вони не перетворяться на крижані статуї.
Убивства здійснювалися не тільки в цьому замку, але і удвох інших, що належали жінці. Графиня не могла провести й кількох днів без убивств. Навіть у Відні, де Ержебет мала будинок, за іронією долі, на Кривавій вулиці (Блютенштрасе), вона заманювала до себе і вбивала вуличних жебрачок. Залишається дивуватися, що стільки років їй все сходило з рук, тим більше що округою хвилями котилися чутки про жахливі злочини в замку Чахтіце. Можливо, і справді Ержебет мала високих покровителів. Так, свідки згадували про знатну даму, яка приїжджала до замку в елегантному чоловічому костюмі і незмінно брала участь у тортурах і вбивствах, після чого йшла з графинею до спальні.
Почалися розмови про зв'язки графині з дияволом, що вважалося гірше за вбивства селянок.
Та нарешті злочинам Ержебет Баторі настав край. Потребуючи грошей для своїх дослідів із омолодження, графиня заклала один із замків за дві тисячі дукатів. Опікун її сина Імре Медьєрі зчинив скандал, звинувачуючи її в розбазарюванні майна родини. Графиню викликали до Пресбурга,
де зібралися на сейм усі вельможі, включаючи імператора Матіаса і її родича й покровителя Дьєрдя Турзо. Останній уже отримав листа від священика, якому довелося відспівувати відразу дев'ятьох убитих Ержебет дівчат. Спочатку він збирався по-сімейному зам'яти історію, але тут графиня прислала йому пиріг. Почувши недобре, Турзо згодував пиріг собаці, і той одразу ж здох. Розгніваний магнат дав справі законний хід.
Для початку він допитав рідних Ержебет, які розповіли чимало цікавого. Наприклад, її зять Міклош Зріньї одного разу гостював у тещі, і його собака знайшов у саду відрубану руку. Дочки обвинуваченої були бліді і повторювали одне: «Вибачте мамі, вона не в собі».
Повернувшись до замку, графиня звернулася до чаклунського заклинання, якого навчила її Дарвуля: «Маленька хмарко, захисти Ержебет,
вона в небезпеці... Надішли дев'яносто чорних котів, нехай вони розірвуть на частини серце імператора Матіаса і мого кузена Турзо, і серце рудого Медьєрі...»
Проте вбивця все ж таки не змогла втриматися від спокуби, коли до неї привели юну служницю Доріцу, і спійману на крадіжці цукру. Ержебет до нестями била її батогом, а інші служниці наносили удари залізними палицями. Не тямлячи себе, графиня схопила розпечену праску і заштовхала її Доріці в рот до самого горла. Дівчина померла, кров залила всю підлогу, а злоба господині замку тільки розпалювалася.
Помічники привели до неї ще двох служниць, і, жорстоко побивши їх, Ержебет заспокоїлася.
А на ранок у замку з'явився Турзо із солдатами. В одній із кімнат вони знайшли мертву Доріцу і двох інших дівчат, які ще подавали ознаки життя.
У підвалах чекали інші страшні знахідки — тази з висохлою кров'ю, клітки для бранок, розламані частини «залізної діви». Знайшли і незаперечний доказ — щоденник графині, де вона фіксувала всі свої злодіяння. Щоправда, імен більшості жертв вона не пам'ятала або просто не знала і записувала їх так: «№ 169, маленького зросту» або «№ 302, із чорним волоссям». Усього в списку було 610 імен, але туди потрапили не всі вбиті. Вважається, що всього на совісті графині не менше 650 життів. Ержебет зловили просто на порозі — вона хотіла втекти. В одну з дорожніх валіз було охайно складено знаряддя тортур, без якого вона вже не могла існувати.
Турзо засудив її до вічного ув'язнення у власному замку. Підручних Ержабет доставили на суд, де свідки нарешті змогли розповісти все,
що знали, про злочини їхньої колишньої пані.
Двом служницям, що допомагали графині у скоєнні злочинів, роздробили пальці, а потім живцем спалили на багатті. Горбаню Фіцко відрубали голову, а тіло також жбурнули в багаття. У квітні 1611 року до замку прибули каменярі, які заклали камінням вікна і двері кімнати графині, залишивши тільки маленьку щілину для миски з їжею.В ув'язненні Ержебет Баторі жила у вічній пітьмі, харчуючись тільки хлібом і водою, не скаржачись і нічого не просячи. Вона померла 21 серпня 1614 року і була похована біля стін замку, поряд із останками своїх безіменних жертв. Кажуть, що й сьогодні із проклятого замку вночі долинають жахливі стогони.