Манявський скит. Сакральна спадщина наших предків
Старовинний карпатський монастир-скит розташований у мальовничому гірському масиві Горгани неподалік від села Манява Івано-Франківської області Карпат. Вище монастиря знаходиться один із наймальовничіших карпатських водоспадів - Манявський водоспад.
1608 року в лісі біля карпатського села Манява зупинився відпочити схимник Іов (Іван) Княгиницький із Тисмениці,
який разом зі славнозвісним письменником-полемістом Іваном Вишенським дванадцять років служив на горі Афон. Уже за три роки тут була зведена перша дерев'яна келія і започатковано Скит Манявський, а 1612 року - споруджено дерев'яний храм Воздвиження Чесного Хреста. Засновник Скиту і перший його ігумен Йов Княгиницький власноруч розписав цю першу маленьку церкву. 1619 року побудували більшу церкву – Хресто-воздвиженську, за зразком Хресто-воздвиженського дерев'яного собору Києво-Межигірського монастиря.
1620 року Константинопольський патріарх надав карпатському Скиту право ставропігії, і монастир став безпосередньо підпорядковуватися патріарху.
Усередині XVII століття Скит нараховував до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У 1620-1621 роках монастир був обведений оборонним муром із трьома вежами. 1654 року гетьман Богдан Хмельницький надав Скиту охоронну грамоту, а козак Морозенко пожертвував кошти на будівництво величної дзвіниці.
У народів Карпат Манявський Скит називався "українським Афоном". У його бібліотеці було зібрано тисячі духовних і світських книжок, рештка яких сьогодні зберігається у Відні та у Львові.
1676 року монастир зруйнували турки й татари. За підтримки українських гетьманів, молдавських господарів, російських царів, місцевих криторів 1681 року Скит був відбудований. Монастир став цілим ансамблем мурованих і дерев'яних споруд, обведених високим муром із баштами. Згідно з історичними джерелами, тут було поховано розстріляного поляками в 1664 році гетьмана Запорізького козацтва Івана Виговського за його заповітом.
Перекази Карпат також свідчать, що Скит неодноразово відвідував карпатський опришок Олекса Довбуш.
У карпатському монастирі були добре розвинуті ремесла (солеваріння, різьбярство тощо), окрім того, манявські ченці добре зналися на фітотерапії та практикували так звану чорну хірургію, головним інструментом якої були розжарені кліщі. Протягом майже двох століть Скит Манявський був центром православ'я у карпатській Галичині. Він неодноразово потерпав від міжконфесійного розбрату, нападів завойовників, але продовжував існувати. Однак 1785 року влада Австрійської Імперії закрила Скит.
Перед тим як піти, карпатські монахи повитягували з винних погребів бочки з вином,
що привозили з молдавських філіальних монастирів, і щиро пригощали всіх охочих, щоб на довгі літа залишити пам'ять про себе.
Хресто-воздвиженська церква була перенесена в карпатське містечко Надвірну, де вона згоріла 1914 року під час Першої світової війни.
Іконостас (відомий в історії Карпат та українського мистецтва як "Вогородчанський іконостас") передали в церкву містечка Вогородчани, звідки він спершу потрапив до австрійського Відня, а з 1923 року і по сьогоднішній день перебуває в Національному музеї у Львові.
Протягом 1970-1980 років у монастирі були проведені значні реставраційні роботи. Після цього Скит оголосили історико-архітектурним заповідником. 1999 року Манявський Скит переданий Українській Православній Церкві Київського Патріархату і отримав назву Манявський Хресто-воздвиженський монастир УПЦ Київського Патріархату.