Сьогодні у Карпатах відмічають Зелені Свята або Святу Трійцю
Історія свята, традиції. Місяць по Юрію в римських календарях є святом рож — розалії. Розалії в римлян були святом предків та тим днем, що з нього починається літо. Від римлян це свято перейшло на Балкани і там було розповсюджене серед тракійського населення.
З Тракії свято рож перейшло і до нас в Україну, а з приходом християнства було злучене з Святою Неділею - Трійцею.
Тиждень перед Трійцею називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», а три останні дні цього тижня і три перші дні троїцького тижня називають “Зеленими Святами” або Св. Трійцею
В час Зелених Свят квітне жито й за стародавнім народнім віруванням, виходять з води русалки.
Люди квітчають свої житла клечанням (або маїна – діал.) та встеляють пахучими травами; дівчата плетуть вінки.
Зелений тиждень починався у Карпатах з четверга.
В цей день дівчата йшли на поля, в левади, чи в ліс і там «завівали вінки — на всі свята» і при цьому співали:
Ой, зів'ю вінки та на всі свята,
Ой, на всі свята, усі празнички,
Бо в саду весна розвивається,
Дочка батька дожидається:
«Ой, мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на хвилечку,
В мене в тинові під ворітеньки
Синє море все розливається,
Ой, не море ж то розливається,
Пани-гетьмани із’їжджаються...
У Карпатах, на передодні дня святої Тройці, в задушну суботу ранком,
до схід сонця, карпатські дівчата й молодиці йшли в поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток, канупер та зілля. Ввечорі цього ж дня квітчали свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима карпатських будівель, на воротях, а також і в загороді, де ночує скот, ставлять гілля зеленої осики. Гілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називали клеченням (або маїна – діал.)
| Ми будемо раді бачити вас у наших інтернет-спільнотах. Підписуйтесь на новини нашого сайту |
В клечальну суботу вносили на ніч до карпатської хати зрубану осичку,
а ранком дивилися: якщо листя залишилося зеленим, хоч би й зів'яло за ніч, — всі в родині будуть здорові до наступної клечальної суботи;
якщо ж листя почорніє, то буде у ці хаті лихо.
Також в задушну суботу вечором йшли карпатські парубки і ґазди... рубати галузи з лип та квитчати хати, подвір'я.
Вінці закладали худобі на роги в задушну суботу по полудні. Так замаєна худоба, у Карпатах, іде вечором домів.
У карпатських селах всі хати ще звечора вбирають зеленим гіллям.
Стріхи хат у карпатських селах квітчали кленом і листям лопухів. У Карпатах говорили, що то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні. Не заквітчати хату — було гріх.
“Квітчаємо, було, хату в суботу ввечорі: за ікони бузку, васильку накладемо... Засвічуємо лямпадку перед образами, або свічку запалимо.
Долівку посипаємо зіллям, чебрцем, канупером, полином, — воно й пахло добре, і гарно було”.
Часом за клечанням (або маїна – діал.) доводилося ходити в ліс, чи в діброву, десь далеко в горы Карпат; йшли разом з одного села цілими гуртами й тоді такі походи, звичайно, оберталися у веселу забаву з карпатськими народними піснями.
Так, літописці пишуть, що їм не раз доводилося бачити, як натовпи людей поверталися з карпатських гір
напередодні Святої Трійці, несучи цілі оберемки зелені; співали, вигукували і навіть танцювали.
Подібні звичаї відомі і в багатьох інших європейських народів.
Так, в Данії, Швеції й Норвегії «Йшли в ліс, — як пише один данський фольклорист, — і кожний ламав собі квітуче гілля.
Навантажена зеленню молодь зі співами й веселими вигуками, під звуки сопілок і бубнів, відбувала свій урочистий похід.
Здалека чути було наближення такого походу й здавалося, що весь ліс рухається до села». Подібні звичаї були і в Німеччині.
В Англії в XVI-му і XVII-му століттях першого дня травня ранком хлопці й дівчата з музиками і співами йшли до лісу й теж ламали гілля,
збирали квіти, а повернувшись додому, квітчали двері й вікна своїх будівель.
Стародавні слов'яни у Карпатах, молилися деревам, а особливо дупляним;
поклонялися березам, липам, дубам. Під захистом предковічних лісів слов'яни виконували свої таємничі обряди.
Крім того, вони мали священні дерева на полях, дорогах і поміж селами. Найсвятішим вважався старий дуб; ніяка жертва не була принесена без того, щоб не оздобити її гіллям священного дуба. Найважливіші обряди виконувалися під дубами або липами.
У наших сусідів, стародавніх германців, навіть суди відбувалися під липами; у прусів під липами запалювалися вогні в честь бога весни Ліґо;
у литовців липа була присвячена богині Лайлю.
Західні слов'яни своєму верховному богові присвячували дерево ясень.
У чехах, вже після введення християнства, ще довго існував звичай шанувати священні дерева, на Зелені Свята нарід ходив до тих дерев відбувати жертвопринос.
Князь Брячислав ці обряди знищив у році 1093-му, та проте ще й досі існує звичай у тій країні — на Зелені Свята збирати квіти й плести вінки;
це, звичайно, роблять дівчата.
Вінки, як оздоба, — це теж розкішний залишок звичаїв стародавнього світу Карпат, це оберег
Грецькі й римські жреці накладали собі на голови вінки під час жертвоприносу. Вінки були сплетені з тих дерев, які присвячувалися божествам. Звідси пішов звичай увінчувати дубовими вінками відомих, заслужених людей, як от переможців на олімпійських грах; тих, що осягнули великих успіхів у мистецтві, чи в науці та в громадських доброчинствах. Після смерти пам'ятники й могили цих людей обсипалися квітами й обкладалися вінками. Отже, за великі успіхи та доброчинства рівняли людей з божествами; увінчаний лаврами муж таким чином вважався надприродньою істотою.
Вінки на Святу Трійцю в українських народніх обрядах також є символом великої пошани, та символом молодості й чистої,
незаплямованої краси. За народним звичаєм дівчина, що втратила невинність, не може одягнути на голову вінок.
Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою, - це оберег та оборона від злої напасти.
У “Зелену Неділю” вранці -
в полив'яних горщиках та глечиках, що стоять на вікнах та на столах карпатських осель красуються пивонії,
лілеї, фіалки, пижма та гілочки клена. Перед іконами жевріє воскова свічечка, тьмаве світло якої ледве пробивається крізь густу
зелень гілочок клена. Все це навіває на серце й почуття радості, та почуття благоговіння.
Випаливши в печі та попоравшись, що треба в хаті, мешканці карпатських сіл вбираються в святковий одяг, та йдуть до церкви на масштабні святкові богослужіння присвячені святу Святої Трійці.