Святвечір. Свята вечеря (6 січня). Стародавні традиції Карпат
Напередодні Різдва (6 січня) кожна родина у Карпатах готує першу кутю.
Її називають багатою, оскільки господиня мала наготувати 12 страв (12 місяців у році, 12 апостолів Христа).

Має бути на столі представлено все із саду та городу. Обов'язковими є: смажена капуста, горох і квасоля, гречана каша, голубці, риба, борщ з вушками (маленькі варенички з грибами), картопля, коржі з маком, узвар, гриби. Усі страви - пісні.


Найголовніша обрядова страва на Різдвяному столі Карпат- кутя,

її традиційно виготовляли з пшеничного чи ячмінного зерна (на півдні України - з рису).
До звареного збіжжя додавали меду, але пам'ятали відоме прислів'я: «Не передай куті меду».
В інших регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими смаковитими приправами.

Усе це в деяких місцевостях розводили узваром.


Святвечір, або багата кутя, у Карпатах, - суто родинне свято.

Його справляють ввечері, коли за обрядовим столом збираються лише члени сім'ї: хто ж спізниться, той «цілий рік блукатиме поза хатою».

Під скатеркою лежить сіно чи солома, нагадуючи, що новонародженого Христа мати поклала до ясел із сіном, у кожний із чотирьох кутків кладеться зубок часнику, щоб відгонив все зле й нечисте, зверху стелиться білосніжна скатертина. Цілий день ніхто нічого не їсть, хіба що маленькі діти.
Вечеряють в урочистій обстановці, встановивши в на столі або в кутку кімнати дідуха.
Тільки-но спадали перші сутінки, господиня запрошувала одного з своїх хлопчиків віднести горщик з кутею на покуть. Хлоп'як одягав виплетені з нагоди свята вовняні рукавиці та, взявши в руки обрядову страву, ніс її, приказуючи:
Несу кутю на покутю, На зелене сіно, щоб бджоли сіли!


А коли на небосхилі з'являлася перша надвечірня зірка, вся карпатська родина сідає за Різдвяний стіл.

Живі, пам'ятаючи про померлих родичів, ставили для них кутю та узвар на підвіконні, розкидали варені боби по кутках, залишали немитими ложки на ніч - щоб душі мали поживу. Сідаючи на стілець чи лавку, продували місце, щоб «не привалити душі». Але спершу господар перед образами читає молитву за померлі душі. Дружина і діти, наслідуючи батька, повторюють молитву вголос:
«Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимося Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи ніхто не згадає.

А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього святого вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі пом'януть!»
Тричі перехрестившись, уся родина читає другу молитву — «за живих» («за себе»):
«Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного (ім'я) від віри поганої та від безвір'я - на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що допоміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь».
Після другої молитви господар знову бере на полотнині миску з кутею, де прилаштована свічка, і передає господині зі словами:
«Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо, — щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померлі душі, що на світі погиблі та порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю нашу тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь».


Карпатська господиня бере кутю, ставить на стіл, і родина починає вечеряти, скуштувавши спершу куті, а потім кожної з 12 страв.

Цей вечір називали святвечором, багатим вечором, багатою кутею. Господар наповнював ложку зернами куті й тричі підкидав догори: скільки зернят прилипне до стелі, стільки у Новому році буде приплоду, ще й стіжків у полі та роїв у пасіці. Завершувалася вечеря також кутею та узваром.


За столом негоже голосно розмовляти чи виходити за столу. Кожна дрібниця під час вечері має віще значення, тому стежили і за стародавніми карпатськими прикметами:

неочікуваний гість - до багатства;
тінь на стіні, схожа на скирту, - до врожаю,
схожа на дерево - садовина вродить;
якщо хтось чхне - на щастя; якщо це зробить син - батько дарує йому лоша, бо це знак, що хлопець козаком буде, якщо ж дівчина - батько дарує теля, бо це знак, що дівка в господині збирається.


Запрошували у Карпатах до вечері й Мороза. Стукали у віконечко й кликали: «Мороз-мороз, йди до нас вечеряти. Тільки не морозь ні телятка, ні ягнятка, ні маленького дитятка».

Після вечері господарі не виходили з дому, лише діти носили вечерю (кутю з узваром) своїм хрещеним батькам, онуки - дідові-бабі, племінники - до дядька-тітки. При цьому казали: «Просили тато й мама на святу вечерю. І ми просимо». А ті у свою чергу обдаровували хрещеників святковими подарунками. Менші братики й сестрички, яких не взяли нести вечерю родичам, бавилися вдома: залазили під стіл і там квоктали. Це для того, щоб добре висиджувалися курчата, мама за це кидала їм у солому (або сіно) горішки, цукерки та дрібні гроші.

 

Ніч перед Різдвом - Свята ніч, тому цілу ніч горить світло в кожному карпатському домі,

і сьогодні люди довго не лягають спати, співаючи колядок, урочисто зустрічаючи народження Божого Сина, який прийшов на землю в образі людини, щоб наблизити людей до Бога та відкупити їх від смерті.