Таємниці на дні давніх карпатських криниць

Таємниці на дні давніх карпатських криниць.
Основною функцією карпатських замків і фортець був захист сімей феодалів і місцевого населення від набігів сусідніх магнатів або ворожих армій. Звичайно, важливу роль при цьому грали неприступність, міцність стін, стратегічно вигідне розташування, яке робило неможливими раптові напади.
Таємниць і легенд про карпатські підземелля набагато більше ніж історичних фактів, плутана система підземних ходів нерідко вирішувала долю битви. Тому не дивно, що карпатські фортифікаційні споруди та криниці ставали об'єктами численних легенд.
Часто з системою підземних ходів з'єднувалися й колодязі. Зазвичай мешканці замків набирали з них воду, але коли наступала загрозлива ситуація, воду випускали й тим же колодязем можна було спуститися в підземний хід, щоб вибратися за межі обложеної твердині. Легенди приписували подібні властивості карпатським замкам - в Ужгороді, Мукачеві, Хусті та ін.
Відома історія криниці в замку Паланок(Мукачево). Одна з легенд оповідає, що скільки не рили його - ніяк не могли добратися до води, ймовірно через складний карпатський рельєф і примітивність знарядь, якими користувалися робітники. Зрештою натрапили на пласт, який неможливо було пробити, і тоді князь сам спустився з киркою в каменоломню. Але як не старався - камінь не піддавався. Тоді Коріатович вигукнув: "А хай би сам чорт його копав!”. У ту ж мить він почув сміх, а озирнувшись, побачив чорта, який, ймовірно, давно вже очікував такої пропозиції. Рогатий поцікавився, що ж отримає натомість, на що була відповідь: гору з золотом, якщо роботу до ранку закінчить, а якщо князь обдурить — чорт його душу забере.
Ледве витягли князя з рудника, в підземеллі щось загриміло, звідти полетіли кам'яні брили... Через годину чорт про діжку води з'явився перед князем і відзвітував про виконану роботу.
Коріатович спробував воду, похвалив її, а потім вивів чорта на гору Ловачка поблизу замку, вийняв з пояса золотий дукат, кинув на землю: "отримуй гору з золотом!",- сказав з посмішкою. Зрозумів нечистий, що князь його обдурив, захотів було помститися — але вже перші півні заспівали, змушений був зникнути... А князь повернувся, і люди щастю своєму не могли натішитися.
За іншою версією, Коріатович сам запропонував душу чорту, оскільки не мав мішка золота, щоб розрахуватися. І поки він крутився з приводу майбутньої угоди, прийшов один зі слуг і нагадав, що маленький мішок — теж мішок...
Зраділий князь поклав у мішечок два золотих та й віддав риску. Нечистий заскреготав зубами, пообіцяв, що все одно цю воду не питимуть, і зник у колодязі... А через деякий час пропала і питна вода. Немає її й зараз, хоча як і раніше біля підніжжя гори тече річка Латориця. Зате, як стверджують місцеві жителі, опівночі з бездонного колодязя чутні дивні завивання, тому серед відвідувачів замку поширилася традиція кидати туди монетку...
Легенда ця з'явилася невипадково, адже здавалося, що людськими зусиллями неможливо прорубати такий колодязь, як в Мукачівському замку: він сягає глибини 85 м і має циліндричну форму, діаметр становить 3 метри за австрійськими джерелами XIX ст., на глибині 71 м в ньому вирубані кам'яні спіральні сходи, які закінчуються на рівні 1,6 м від дна нішами в південному і північному напрямках.
За переказами, з колодязя веде розгалужена система підземних ходів - до будь-якого замку Трансільванії й Закарпаття та у Свято-Миколаївський монастир, а самі ходи настільки широкі, що по них може проїхати запряжена кіньми карета. Розповідають також про останнього коменданта Паланка полковника Адама Карагулича, який пустив качку в колодязь, а вона потім випливла в Латориці...
Одна з легенди знову переносить нас за часів Федора Коріатовича. Коли князь був у поході, серед ночі люди почули з колодязя дивні звуки, ніби хтось рубає скелю, а наступного дня зникла вода. Місцеві пошепки перемовлялися, що це пекельний пан прорив хід і відвів по ньому воду. А одного разу княгиня випадково упустила в колодязь перстень - весільний подарунок князя. Довго думали, як його дістати, поки не згадали, що в підземеллі сидить засуджений до страти злочинець. В обмін на прощення він погодився спуститися і знайти перстень. Минуло кілька днів - від в'язня ніяких сигналів. Тим часом люди з подивом помітили, що в колодязі знову з'явилася вода! Йшли місяці, роки, ніхто вже про персня і в'язня не згадував, і раптом одним прекрасним днем перед воротами з'явився блідий виснажений чоловік і зажадав, щоб його впустили в замок у важливій справі.
А постав перед князем і княгинею, він протягнув зниклий перстень і розповів, що десять років блукав підземеллями. Коли його спустили в колодязь, він побачив, що вода з джерела не наповнює колодязь, а тече до якогось чорного ходу, несучи й перстень. Виловивши коштовність, в'язень зрадів було, що вдалося так легко виконати завдання, але ледь лише вимовив Ім'я Боже, як щось загриміло і звід за спиною завалився. Нічого не залишалося, як йти таємничим підземеллям, а воно, як виявилося, вело в саме пекло...
Пройшовши через нього, нещасний осліп, але вийшов-таки на світ Божий і повернувся в Паланок, щоб повернути обіцяне княгині. Князь запропонував чоловікові залишитися в замку, але той віддав перевагу життю в лісі, якомога далі від людей, і ніхто його більше не бачив, а в народі залишилася легенда про шлях, що веде з колодязя в саме пекло.
Втім, напевно, не буде помилкою стверджувати, що практично всі замкові колодязі мають свої легенди. Так, появі 65-метрового колодязя Хотинської фортеці, який був проритий з величезними зусиллями (адже твердиня стоїть на скелястому березі), передував сумний епізод. Під час однієї з облог захисники дуже страждали від спраги, все більш зримою ставала небезпека не втримати фортецю...
І тоді одна смілива дівчина заявила про своє бажання допомогти воїнам: спустилася по мотузяній драбині до струмка біля підніжжя цитаделі та набрала глечик води. На жаль, коли її підіймали назад, вороги підстрелили бідолаху з луків. Вона все ж встигла передати воду захисникам і, виконавши свою місію, померла. А мешканцям фортеці довелося задуматися про необхідність викопати колодязь.
Підземні ходи під Ужгородським замком також породили багато легенд. За однією версією, ця твердиня з'єднувалася з Невицьким замком, за іншою - з Мукачівським Паланком і Середнянським замком, а по третій — з усіма трьома замками відразу. Двометровий колодязь у дворі також був частиною підземного ходу і, як кажуть, сполучався з річкою Уж.