Карпати. Сколівщина – мальовнича брама у Європу
Сколівщина - це споконвічний і невід'ємний клаптик землі України, серпантином гірських доріг якої відкриваються ворота у Західну Європу. Це край славної і героїчної історії її жителів у боротьбі з поневолювачами, край невмирущих легенд, край, де боролися з поневолювачами українські січові стрільці та воїни УПА, край, де функціонує Некрополь на Маківці та Пантеон в Славську, Державний історико-культурний заповідник епохи Київської Руси - «Тустань», Національний природний парк «Сколівські Бескиди» з його унікальною флорою і фауною. Сколівшина - край, звідки родовід Тараса Шевченка йде по материнській лінії, край, що дав велетнів науки і культури. Це край, де проживають українці-бойки, край витонченої матеріальної і духовної культури, край чарівних пісень і народних традицій.
Сколівщина - це Батьківщина Бескидів, де гори, що підпирають небо,
вкриті смарагдовими лісами, це край цілющого повітря, кришталевих річок, буйноцвітних полонин, край, вершини гір якого ще в спекотні літні місяці вкриті снігом. Це край сили, краси та здоров'я.
Сколівщина — це край з врожайними нивами,
багатий золоторунними овечками, цілющою бринзою та запашним гірським медом. Сколівщина - це край гостинних мешканців, які шанобливо приймають усіх, хто відвідує його з добрим серцем і щирою душею. Сколівський район - у південно-західній частині Львівської області України. Площа 1,5 тис.км.кв, Сколівський район лежить у межах Бескидів Східних. Рельєф низькогірний (у центральній частині — середньогірний); хребти крутосхилові та пологогребеневі, розчленовані долинами річок, гірськими ущелинами й міжгірними улоговинами. Читайте також: Фауна Національного природного парку "Сколівські Бескиди" Національний Парк Сколівські Бескиди та заповідник "Тустань" Максимальна висота 1268 м (г.Парашка). Корисні копалини: нафта, природний газ, горючі сланці, будівельні матеріали. Пересічна температура січня -4,3 —6°С, липня +18,6 +26,0°С. у величезному масиві Українських Карпат край, але й за своєрідністю місцевої народно-традиційної культури, побуту, мистецтва. Тут народились і працювали, жили і досліджували, сприймали її душею і серцем багато відомих осіб українського письменства, малярства, науки, освіти. Залюбки приїжджали високі іноземні гості. що сформувався під впливом гірського ландшафтно-кліматичного середовища, значної політичної ізоляції від основного етнічного ядра, спричиненої невдачею українського народу створити національну державу впродовж багатьох століть своєї нелегкої історії. Етнографічна Бойківщина охоплює значну територію центральної частини Карпат обабіч їх схилів. За сучасним адміністративним поділом України до неї входить ряд районів Львівської (Турківський, Старо-Самбірський, Сколівський, частина Дрогобицького і Самбірського), Закарпатської (Межигірський, Воловецький, частина Свалявського і Великоберезнянського), Івано-Франківської (частина Долинського та Рожнятівського) областей. Не виключено, що тривале кількастолітнє перебування частини українського етносу в особливих ландшафтно-кліматичних умовах з незначними локальними міграціями сприяло поширенню на цій території, крім господарських навиків, ще й деяких явищ побутової і духовної культури і витворення у цьому процесі місцевих етнографічних традицій. Ціла група відомих вчених, громадських діячів - І. Вагилевич, Я. Головацький, С. Партицький зійшлися на думці, що бойки не хто інший, як кельтське плем'я бойїв, яке у VI ст. до н.е. - І ст. н.е. було розселене на сучасній території Австрії, Чехії, Німеччини і в той час перемістилося у Карпати. Найбільш підтриманим і водночас обгрунтованим виявилося припущення І.Верхратського, яке базувалося на етнографічно-лінгвістичній основі, тобто беручи до уваги часте виявлення в говірці частки «бойє», що означало здогад чи ствердження. Нещодавно сучасний український вчений М. Худаш запропонував ще одне цікаве доведення у походженні назви бойки, виходячи від прізвища Бойко, імені Бой, що зустрічаються у давніх карпатських писемних, архівних актах, а також як праслов'янські імена з префіксом бой — Бойслав, Боймир. Населення Сколівщини як частина етнографічної Бойківщини, і сьогодні, з теплотою відноситься, ба більше того - пишається, коли їх називають бойками.
Опадів 800-1100 мм на рік, найбільша їх кількість випадає влітку. Період з температурою понад +14°С становить 131 день. Висота снігового покриву 39 см. З тварин водяться олень європейський, козуля європейська, свиня дика, ведмідь бурий, куниця лісова, а також кіт лісовий, занесений до Червоної книги України. У районі — ландшафтний заказник Бердо та лісовий Сколівський заказник (Національний природний парк «Сколівські Бескиди»), 13 пам'яток природи і 10 заповідних урочищ (місцевого значення). Сколівщина - унікальний не тільки за своїм дивовижно мальовничим гірським ландшафтом
Виховались у цьому краю люди мужні і добрі, справедливі й доброзичливі, з таланом у руках і високі у мріях та думах, горді, жертовні й суворі, згуртовані й навчені жити в горах і передгір'ї - це нащадки білих хорватів. Неспокій буття, незбагненна історична доля перенесла уламок цього гірського слов'янського племені за сотні кілометрів — на Балкани, де і донині збереглися обрядово-ритуальні елементи, які побутували і побутують у Карпатах, але уже у цілісній системі традиційної культури хорватів.
Сколівщина в історико-культурному відношенні виступає як частина бойківського етнографічного регіону Українських Карпат,
Йдеться про етнографічну Бойківщину як історико-культурний український регіон, в якому виникли і традиційно закріпилися певні локальні особливості окремих явищ стосовно загальноукраїнських. Зрозуміло, що це відбувалось тривалий час. І тільки у XIX ст. визначивши певні компоненти традиційної культури як специфічні, про цей гірський масив почали говорити як етнографічно своєрідний. Термін «Бойківщина» усе частіше з'являється у науковій, публіцистичній літературі, набуває поширення у побутовому мовленні.
Суспільне зацікавлення Бойківщиною виникло насамперед при з'ясуванні походження терміна «бойки».