Руни безсмертя у давній карпатській вишивці.
В українців було свято вишивальниць - це день Варвари 17 грудня. На Варвари не можна було прати, білити чи глину місити, - тільки вишивати. У цей день дівчата збиралися разом, молилися і вишивали, або «висівали» долю. Адже саме в ці дні ворожили на врожай, на долю, спостерігали за погодою.
То чи не магічні замовляння «засівали» чисті дівчата на білому полотні, творячи живі послання долі? Вважалося, що Варвара «золотими нитками Ісусові ризи вишивала». А це означало, що, будучи покровителькою дівчат-вишивальниць, вона керувала їхніми намірами і руками, коли майбутні наречені вишивали сорочки своїм судженим, весільні рушники, ткали та вишивали свої власні сорочки. Ця висока настроєність з молитвою на таке просте і буденне, здавалось би, діло, тільки підтверджує благоговіння і відчуття святості перед барвистим карпатським писанням на полотні.
Читайте також:
Вишиваний рушник, могутній стародавній оберіг
Карпатський рушник. Семантика орнаменту - значення кольорів та символів
«Варвара» - день повороту на весну: в народі казали, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила». Упродовж трьох днів - Варвари, Сави і на Миколая в Україні колись готували кутю та узвар, а це ритуальні страви, пов'язані з поминанням. Тому вишивання у цей день було святим ритуалом, значення якого сьогодні, на жаль, уже втрачено.
Колись у Карпатах вишивані узори не переносилися механічно, як зараз, із чужих зразків.
Кожна вишивальниця досконало володіла «мовою» орнаментального письма, відчувала енергетику кольорів, поєднувала їх зі своїми почуттями і помислами в єдине мереживо, що мало стати оберегом як для самої себе, так і для коханого чоловіка чи дитини.
Щоби точно «закодувати» сорочку, достатньо лише чистоти намірів, любові, а оте «внутрішнє чуття», як ми називаємо свою підсвідомість, само підказує, як і що робити. Недаремно казали, що не всі жінки чи дівчата могли вишивати. Бо тим, у кого наміри чи почуття не були настроєні на «космічні струни», магія вишивання не відкривалася. Власне, вони могли хіба що чуже відшивати, а це не дозволялося робити, бо використати чийсь візерунок означало взяти на себе чужу долю.
| Ми будемо раді бачити вас у наших інтернет-спільнотах. Підписуйтесь на новини нашого сайту |
Із цим застереженням не брати на себе чужого зустрічаємося у всій обрядовій культурі Карпат,
зокрема у весільному обряді: на випікання короваю, який був уособленням Долі на весільному столі, брали тільки «непочату» воду. Не говоримо вже про, те, що весільний одяг не позичали, до такого «перетягування» благословень, які записуються енергетично в одязі, ніхто би не додумався.
Руна Дороги розкручує Коло промінне,
В серці зеленим руном проростає любов.
Руна Життя заплітає віночки кармінно,
Руна Безсмертя цей тан вириває з оков.
Злото-блакитне шиття - перші пагони світу -
Сходять на райдужнім тлі білосніжних Полів.
Пристрастю Сонця, жагою Землі променіти,
Буде горіти у вічності Долі засів!
Руни-відлуння найвищої Долі - Любові -
Линуть крізь вічність у простір відкритих сердець,
Творять Життя у нетлінному віщому Слові,
Світла для Світу ясний невідквітний Вінець!
А зараз практика брати шлюб у позиченому весільному вбранні, на жаль, стає звичною. І заради чого руйнувати своє «поле» чужими енергіями, коли можна одягти на себе скромніше, але енергетично чистий одяг.
У нас є ще одне гарне і поетичне слово, котре може кинути світло на таємниці карпатського орнаментального письма: це слово «руна» (те саме, що луна, відлуння). «Руни» - це ще й молоді пагони, сходи, зелена поросль.
Руном у Карпатах називають суцільну овечу вовну високої якості. Відповідно це слово служить для означення найвищої якості.
Відомий грецький міф розповідає про подорож у країну Гіпербореїв за таємничим золотим руном. Можливо, в цьому міфі ідеться про особливий небесний покров, опіку неба, бо у Карпатських казках та колядках часто зустрічаємося із золоторунними стадами, які символічно уособлюють зоряне небо, цілий сяючий всесвіт.
А може, аргонавти шукали якісь написи на другій стороні таємничого золотого руна?
Молоде пагіння - руно - має збірний аналог: рунь.
У Карпатах символом краси і вічного життя вважали квіти - руту і ружу.
Наводимо ці архетипні слова зі звукосполученням «ру» не випадково: вони - в основі багатьох світобудовних моделей і понять (рух, круг та ін.) Слово «руна» у карпатському контексті як відлуння чогось дуже вартісного, безціннного (таємних знань) має значно ширше символічне значення, ніж назва пісні в карело-фінських народів чи літер давньогерманського алфавіту, що зберігся переважно в скандинавів у написах на каменях та на старовинній зброї.
Чому так багато уваги приділяємо слову «руна», ведучи мову про український карпатський «космос» - орнаментальне письмо праукраїнців?
Тому, що наша вишивка - це і є таємниче рунічне письмо, «золоте руно», кожен символ якого кодував не окремий звук, а цілі образи світобудови, енергетичні поля, магічні ключі і коди.
Давайте заглянемо за видимі виднокола знань про символічний тайнопис людства. Можливо, ця мандрівка допоможе нам краще розуміти самих себе, повніше оцінити вміст «бабусиних скринь» давніх, народних, таємних, знань.