Таємничі високогірні озера Карпат. Легенди і факти.
Таємниці безлюдних, високогірних озер Карпат. Містичні, важкодоступні карпатські озера, зони прояву дивних феноменів і місця зіткнень людей з таємничими, потойбічними істотами.
Є на Чорногорі місце, здавна овіяне численними легендами, - озеро Несамовите.
Це дуже дивне озеро: кажуть, воно не має дна і тут поселяються душі самогубців. При будь-якій погоді поверхня його нерухома, але варто кинути в воду камінь, як тут же з'являється білий вершник на білому коні, починає гарцювати навколо озера, а Кінь копитами відбиває від скель шматки льоду. Душі грішників виринають з води, складають цей лід у міхи і розносять на всі боки, - і де розв'язують ті міхи, там починається град.
Подейкують також, що в несамовитому мешкає дух повелителя гроз і бур, який міцно спить, але будити його не варто. Знаходилися сміливці, що хотіли на власні очі переконатися, що станеться, якщо кинути в озеро камінь, але після цього їх більше не бачили, — гірські карпатські духи, стережуть спокій тутешніх місць, та не прощають нешанобливості.
У Рахівському районі Закарпатської області розташоване озеро Марічейка.
Легенда свідчить, що колись напали на цю землю татари - палили села, вбивали людей. Рятуючись, гуцули пішли в гори, але татари рушили слідом, і Марічейка, дружина чабана Івана, щоб попередити односельців, відправила до них чоловіка. Сама ж вирішила затримати ворога, і коли її схопили і наказали вести до того місця, де ховаються жителі, завела орду в такі дикі місця, з яких вибратися було неможливо. Оскаженілі татари кинулися до неї, щоб убити, і раптом затремтіла земля, піднявся вітер, вдарили громи, полетіло каміння... Земля розступилася і поглинула татар. Загинула з ними і Марічейка. Іван так гірко оплакував дружину, що з його сліз утворилося озеро, яке і назвали Марічейка.
З татарськими набігами пов'язана історія ще одного карпатського озера - Лебедин,
що розташоване біля Шешор. Захопивши село, татари розграбували садибу шешорського ґазди Подерейчука, а йому самому наказали вести їх через Карпатські гори, щоб показати дорогу на Чехію. Робити було нічого - погодився Іван. Вивів він непрошених гостей на велику рівну галявину, і його відпустили, але залишили дочку заручницею. Татари розвели багаття, щоб зігрітися, та раптом лід почав швидко танути, всіх накрило хвилею. В наступну мить над озером пролунав крик "Батько!" й злетів прекрасний лебідь... Іван намагався утримати доньку, простягнув до неї руки, але так і застиг на березі дубом. З того часу татари більше не приходили в ці краї, але й лебеді не гніздяться на Лебедині.
Розповідають у Карпатах також про бідного юнака і дівчину з заможної родини, що полюбили один одного. Батьки дівчини не давали згоди на шлюб, і тоді закохані втекли в гори Карпат, знайшли озеро і повінчалися у його водах. З того часу кожної весни їх можна зустріти на березі Лебедина в білих нарядах.
Читайте також:
Таємниці і легенди озера Синевир. Екскурсії Західною Україною
Один з варіантів легенди про Світязь записав Адам Міцкевич.
Колись Світязь був могутнім і красивим містом, що належало князю Тугану. Одного разу прискакав гонець від його сусіда Мендога і закликав на допомогу обложеному Новогрудку. Поїхала дружина, залишивши одних жінок, дітей та людей похилого віку, а вночі напали ворожі війська. Обложені жителі міста розуміли, що ворота міста не витримають ударів тарана, і підпалили свої будинки. І раптом відчули, як земля йде з-під ніг... На місці міста з'явилося озеро, а жителі перетворилися на прекрасні квіти. Але варто було ворогам доторкнутися до них, як вони тут же помирали. Так жителі Світязя віддали перевагу неволі - смерть. Щодо персонажів цієї легенди можна сміливо припустити, що під князем Мендогом мається на увазі великий литовський князь Мендовг (Мендоугас, XIII ст.), а під Туганом — один з численних татарських ватажків, які перебували на Волині.
Згідно з переказами, чимало карпатських озер утворилося через нехтування людьми релігійних канонів та законів Божих. На Воскресенецькій горі стояв колись княжий замок, господар якого нехтував християнськими традиціями-влаштовував бенкети під час постів. Одного разу у Великодню Суботу до нього приїхав ксьондз, щоб освятити Великдень, і випадково забув літургійну книгу. На ранок він послав за нею, але люди з подивом побачили замість твердині озеро, а від замку не залишилося й сліду.
Приблизно так само карпатська чутка пояснює появу озера у Красноїллі (Верховинський р-н).
Розповідають, що в Жолобах проживав дроворуб Желе, який вважав заповіді Божі порожніми застереженнями. На Великдень повз його будинок йшли люди, а Дроворуб колов дрова. З ним віталися: "Христос Воскрес!", а він відповідав: "Брешеш, як пес!". Одного разу підійшов до нього старий в білому одязі і пообіцяв: якщо Дроворуб не розкається, на місці його будинку з'явиться озеро. Але Желе лише розсміявся... Таємничий старий зник, а дроворуб разом з садибою провалився під землю. Люди, повертаючись з церкви, побачили на цьому місці озеро. Кажуть, що ще до середини минулого століття можна було бачити у воді верхівку дерев'яного даху. Закарпаття також має свої легенди про озера.
На території Берегівщини знаходилася зловісна водойма під назвою “Чорний мочар”.
Це заболочене озеро площею близько 14 гектарів не можна було використовувати навіть у сільському господарстві, тому у 1878 р. його почали осушувати. На місці болота та кар'єра утворилося так зване Дідовське озеро. Існує легенда, ніби в озері водиться величезний чорний змій з довгою шиєю та товстим тулубом. Кажуть, що часто під час нічних купань тут зникають люди.