Стародавні архітектурні пам'ятки, артефакти і ремесла Карпат які збереглися і по сьогоднішній день в Карпатах й в музеї народної архітектури та побуту у Львові.
Музей народної архітектури та побуту у Львові - регіональний. В його експозиції представлені пам'ятки усіх західних областей України. Сюди перевезено 125 об'єктів народної архітектури, 26 з них з Карпат. У фондах та експозиціях зберігається кілька тисяч предметів побуту і творів народного мистецтва цього краю. Мабуть, жоден відвідувач музею не оминав таких чудових зразків народної архітектури, як хата з Великоберезнянського району, садиба XIX ст. з села Пилинець, хата 1886 р. з Синевірської Поляни Міжгірського району; лемківська садиба з Зарічево Перечинського, садиби з Крайниково Хустського, з с. Брід Іршавського районів.
Працівники музею в Карпати виїжджають не вперше. У 1986 р. експедиція мала завдання докладніше дослідити народну архітектуру рівнинних районів Карпат і придбати потрібні експонати. Свою роботу експедиція розпочала з Ужгорода. Це одне з найкрасивіших міст Карпат.
Читайте також:
Архітектурні та побутові скарби карпатської Бойківщини
Загадки історії Карпат. Дивні камені з минулого
Історія,сучасність села Урич та міста – фортеці Тустань
Музей – Шевченківський гай у Львові
Карпати. Мукачівський замок. Екскурсії по Західній Україні
Середньовічний замок Сент-Міклош. Екскурсії по Західній Україні
У Карпатському музеї просто неба, який відкрився ще в 1970 р., зберігається ряд цікавих пам'яток народної архітектури краю, основні типи житла українців, угорців та румунів. Тут експонується цінна лемківська пам'ятка архітектури - церква XVIII ст. з с. Кольчин Мукачівського району.
Музей залишає приємне враження багатими інтер'єрами, вдалим плануванням. Єдине, за чим доводиться шкодувати, — це мала територія, що не дає змоги показати все багатство архітектури краю.
Мешканці долин і рівнин Карпат аж до наших днів зуміли зберегти ряд мовних і культурно-побутових ознак ще з часів Київської Русі, що привертає увагу багатьох дослідників. Як відомо, Потисся від основної території України відділяється суцільними гірськими масивами. Отож слід було б сподіватися, що села, окремі садиби і будівлі мають якісь свої особливості, колорит. Та оселі і тут за своїми формами, окремими елементами нагадують чепурні білостінні житлові та господарські будівлі інших регіонів України, особливо Поділля.
Головним будівельним матеріалом на карпатській рівнині був дуб, рідше смерека.
Для архітектури карпатського житла характерні простота і лаконічність. Як правило, хати мають невеликі розміри і компактну форму, спокійний, плавно окреслений силует, вибілені стіни, високі дахи звисають уздовж головного фасаду, що тримається на стовпах. Під ними влаштовують широкі галереї.
Найпоширеніший тип старовинного житла в Карпатах - трикамерні хати, які складаються з житлового приміщення, комори і сіней. Зберігся тип двокамерної хати з планом хата-сіни. Пізніше сіни майже всюди стали використовувати під кухню, спорудивши тут піч.
Інтер'єр карпатських хат відзначається багатством декорації. На ліжках - гори подушок, оздоблених барвистим художнім тканням або вишивкою; на жердках, що вздовжзапічної стіни, завжди - до 20 художньо тканих рушників, а на стінах - мальовані фаянсові тарелі.
Карпатські пам'ятки монументальної архітектури в Хустській котловині - церкви XVIII ст. в Стеблівці, Сокирниці, Крайникові, Данилові, Олександрівці, Колодному. У всіх них відчутні впливи готики, з вертикальними композиціями, які знаходяться в гармонії і рівновазі з горизонтальними об'єктами.
Карпатські вишивки надзвичайно різноманітні. Вони багаті і за кольором візерунка, і ще більшою мірою — за малюнком. Майже кожне село виділяється особливістю прийомів, поєднанням кольорів, орнаментом. Простежуються і спільні риси. Наприклад, в основі малюнка вишивки помітний ромб, який подекуди витягнутий. Найпоширеніші кольори - червоний, синій і білий.
Давні традиції у Карпатах має й кераміка.
Про кольорову черепицю, якою були вкриті будівлі Хустського замку, згадує в своїх записах турецький мандрівник XVII ст. Евлія Челебі.
Вироби карпатських гончарів захоплюють гармонією форм і декору. Їх розпис - концентричні круги, хвилеподібні лінії «ялинки», «квіти» - успадкований від далеких предків. Цих орнаментальних мотивів народні майстри інтуїтивно дотримуються і сьогодні.
У Вільхівцях Іршавського району можна побувати у гончара Михайла Галаса, члена Спілки художників. Його вироби можна знайти в музеях Львова, Коломиї, Ужгорода, Києва. Гончарством він займається вже 50 років, з 12 років батько привчав його до цього ремесла. Гончарами були його батько, дід і прадід. Його довжанки, миски, корчаги, пивники і вази виглядають оригінально, просто. В їх оздобленні живуть народні традиції.
Привертає увагу і гончарна піч, яку тут називають горном. Це типове ранньослов'янське горно. Формою воно подібне до конуса, а точніше горщика (висота 150, ширина - 140-200 см). Стіни печі виліплені з глиняних вальків, в них два отвори з протилежних боків і третій - верхній, через який виходить дим.
У с. Лисичів Іршавського району можна оглянули кузню 300-річної давності, яка перетворена на музей. Залізо тут обробляють за допомогою водяного колеса. Ще у віршах давньоукраїнського поета Климентія Зіновіїва говориться про виплавку руд у таких кузнях: «Водою млати в рудях ударять». Відомо також, що на Дніпрі і його притоках було багато таких кузень, які називали ще «гамарнями».
Вироби лисичівської кузні свого часу були знані у Відні, Празі, Будапешті. Тепер у величезному приміщенні кузні працюють два молоти («гамери»), які приводяться у дію водяними колесами, два горни і міхи. Їх обслуговують дев'ять ковалів, які виготовляють різне сільськогосподарське знаряддя і водночас проводять екскурсії.
Село Іза Хустського району знають як центр лозоплетіння. Це нехитре ремесло передається тут, з покоління в покоління. Асортимент виробів різноманітний. Це і жіночі сумочки, і кошики, і хлібниці, і різноманітні корзинки, і обплітання бутлів.