Різдво, Святий Вечір. Кутя. Дідух. Стародавні традиції Карпат
Різдво, Святий Вечір, кутя, дідух. Кутя - найважливіша страва Святого Вечора, названа у народі Божою.
З'явилася вона у народних звичаях Карпат ще з передхристиянських часів, з тих часів зберегла символізм поминальної страви. Головними компонентами її була пшениця, символ достатку, добробуту, та мед, солодкий нектар і живих, і померлих. Горнець з кутею господиня ставила на покутті біля снопа пшениці, названого дідухом - була це символічна пожертва Богові - і говорила: «Йде кутя до покуття, а твар пішла на базар». Коли варилася кутя, не можна було її мішати, бо вважалося, що «пшениця на полі виляже». Господар перед вечерею ложкою з кутею закликав мороз: «Морозе, морозе, просим на вечерю. Як не прийдеш тепер, то не приходь ніколи. А потім кидав кутею до стелі. Скільки зерен приліпилося такий буде і врожай, або стільки ж буде і бджіл.
Поки карпатська господиня поралася на кухні, голова родини обходив господарство - прибирав старанно обійстя, напоював, годував худобу, яка, за віруваннями, в цю ніч розмовлятиме з Богом. Господиня годувала кутею птицю (курей, качок, гусей).
Сіном і соломою вкривали долівку під святковим столом -адже Христос народився на сіні. Місце під столом у народних звичаях відіграє важливу роль. Діти торкалися босими ніжками леміша від плуга, гистика без держака або сокири, які клав батько під стіл, «щоб ноги були тверді, як залізо». Добробут у господарці віщував звичай «квокати» під столом. Діти сідали на солому і промовляли: «Кво, кво, десять квочок на гніздо». За це ласуни отримували від дорослих горішки, солодощі. Аби добре неслися кури, під стіл господар кидав свою шапку, а господиня квокала, коли варила кутю. А до самих курей заборонялося голосно звертатися - не будуть нестися. Всі дірки на лавах мали бути заткані - «щоб так й роти позатикало ворогам».
У цей день аж до вечора у Карпатах намагалися не вживати їжі, підготовляючись духовно і тілесно до зустрічі з Новонародженим. Перед початком Святого вечора господар вносив до хати сніп жита, пшениці зі словами - «несу злато, щоб увесь рік жили багато». Місце карпатського дідуха (діда) у різдвяних святкуваннях особливе.
Читайте також:
Кутя. Традиційні карпатські Різдвяні страви
Різдво Христове (7 січня) у Карпатах. Традиції святкування Різдва у Карпатах
Різдво. Святий Вечір. Стародавні традиції та повір'я Карпат
Святий Вечір і Різдво в Карпатах. Традиції святкування
В Карпатах, відмовляються від новорічної ялинки на користь Різдвяного Дідуха
Карпатський символ сімейного добробуту, зв'язку між поколіннями роду ставили на покутті, під образами, на місці, встеленому сіном. Ще в дохристиянські часи дідух був уособленням доброго божества - опікуна людської спільноти, прадіда, подекуди самого Творця. Схожі уявлення збереглися у багатьох народів світу. Початок смеркання був знаком для того, аби господиня починала застеляти святковий стіл. А перше сяйво вечірньої зорі звіщало для всієї родини, що Свята вечеря вже почалася. Господар старанно спостерігав за небом. Зоряність «на багату кутю» означала добрий урожай.
Під скатертину на столі клали зубці часнику, що мав відганяти всіляку нечисть, бо ж Вечеря - Свята, а отже і чиста, по вінця наповнена прозорістю і правдивістю, любов'ю і щирою радістю передчуття появи на світ Спасителя. Схожі переживання і чекання близької зустрічі з Воскреслим Христом переповнюють християнина і в четвер перед Великоднем, недаремно названим у народі теж Чистим. Чистим, як і помисли у ці чи то зимові, чи то весняні дні, або ж як скатертина на свят-вечірньому столі.
Усі члени родини мали бути в цю ніч вдома. «Боже сохрани, - казали люди, - десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі». «Боронь, Боже, і сваритися в цей день!» Навпаки, слід помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.
Розпочинали вечерю у Карпатах молитвою. Господар ділив освячену просфору між усіма членами родини. Обов'язком кожного члена сім'ї було спробувати всіх страв, яких на столі було зазвичай 12. Під час самої вечері не можна було пити води, розмовляти або вставати, чхання під час вечері віщувало щастя.