Святий Вечір і Різдво в Карпатах. Традиції святкування
Святий Вечір - особливий, незабутній час у році. Надвечір'я Різдва Христового сповнене глибоких церковних відправ, багатих народних обрядів і звичаїв. Чимало народних традицій, що сягають ще язичницьких часів, набули християнської символіки і несуть у собі християнські ідеали любови, прощення, щедрости, є яскравим свідченням української ментальности - працьовитости, гостинности, поваги до предків, відчуття святости родини, дбайливого господарювання.
Морозяний передріздвяний вечір. Сяйво найяскравішої зорі розпорошилося блискітками по сріблястому снігу Карпат, ніжна поверхня якого, ще не помережана необережними слідами від кроків колядників, нагадувала чисте полотно...
Чисте, як сумління, як полум'я свічки, як краплина сльози на щоці колядничка, який загубився серед численних заметених хурделицею стежин, що ведуть до осель, і нагадують плетиво ліній долі на чиїйсь долоні. Одна - лінія чи стежина Серця, инша - Розуму, а ще одна... а хіба це, зрештою, важливо, якими дорогами іти до мрії і скільки на це витрачати або офірувати хвилин? День, місяць, а може, рік. Аби лишень не манівцями приспаної і знечуленої до рідного душі, загубленої в густих непролазних хащах самоствореного світу, в якому ой як важко віднайти бодай куточок для пісні, для колядки, для инших.
А визирнеш у вікно - і сліпучість снігового покриву Карпат наповнить твоє єство неповторною передноворічною радістю, що має неймовірну силу оновлювати, омолоджувати. І мимоволі перевтілюєшся в маленького колядничка і біжиш знову по снігових заметах уяви, буденности з колядкою на вустах до єдиного джерела різдвяно-новорічної радости, наповненого духом батьківського і материнського тепла, ароматом ялинкових голочок чи солом'яного дідуха, пахощами і смаком правічної куті, пампушків і всіх инших чільних страв на Свят-Вечірньому столі. Біжиш день, тиждень, місяць, рік, а часом ціле життя.
Читайте також:
В Карпатах, відмовляються від новорічної ялинки на користь Різдвяного Дідуха
Й не змовкає ця колядка, така вона довга і мелодійна, а ще - чиста і прозора, як сльоза радости на щоці колядничка.
Народився Божий Син,
Вибавитель наш єдин Від кари.
З Богом нас примиряє,
Двері райські втвиряє Новонарожденний.
Понад півтора тисячоліття з року в рік увесь християнський світ з радістю і благоговінням відзначає день приходу на світ Сина Божого. Різдво Богочоловіка, Дитяти від Духа Святого і Марії Діви, ознаменувало початок нового відліку людської історії, нового розуміння сенсу буття.
За свідченнями євангелиста Матея сталося це в час правління юдейського царя Ірода, який, за даними істориків, царював з 714 до 750 року від заснування Риму. Про час Народження Христа згадує і євангелист Лука - саме тоді відбувся перепис населення, що його ініціював римський імператор Август. Тому й приїхала Марія і Йосиф з Назарету до Вифлеєму. Ретельне вивчення цих фактів дає змогу історикам встановити ймовірну і найбільш правдоподібну дату народження Ісуса Христа - зима 749-750 року від заснування Риму. Про реальність описаних в Євангелії подій свідчать і твори давніх істориків.
Десятки фольклористів, етнографів, істориків минулого й сучасности присвятили і продовжують присвячувати свої дослідження вивченню різдвяних традицій, відкриваючи для себе та инших нові й незнані аспекти народних вірувань.
В карпатському народі віддавна заздалегідь старанно готувалися до різдвяно-новорічних свят, а символічним початком приготувань вважався день вшанування св. Миколая (19 грудня).
Витоки народних святкувань Різдва сягають корінням далеких, передхристиянських часів. Турбота про злагоду в сім'ї, добробут, лад у господарстві присутні в кожному Різдвяному звичаї, в кожному святковому атрибуті. Християнською радістю наповнилися колишні народні обрядодії, атрибути, окремі образи в словесних творах, без яких важко сьогодні вповні уявити різдвяно-новорічні свята в Карпатах.
Різдву, за церковною традицією, передує чотиритижневий піст. У цей час в Карпатах виконують всі хатні роботи: здавна білили світлицю, вивішували найкращі рушники. Покуття, місце в східньому кутку оселі, де була ікона, оздоблювали особливо урочисто, прикрашали запаленою свічкою або лампадкою. Саме тут було місце для одного з найважливіших символів усіх трьох зимових свят - дідуха - снопа з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив. Зерно з дідуха зберігали до весни, додаючи його до посівного - на багатий урожай. З давніх-давен спостерігали: у який день тижня приходить Різдво. Бо саме цього дня, вірили, слід починати збір врожаю.
Вранці в день Святого Вечора («багатого Вечора», «багатої Куті»), господиня добувала для всієї родини «нового святого вогню» - поважно, без поспіху, тричі перехрестившись, ставши обличчям до схід сонця. Цим вогнем вона розпалювала в печі 12, а за деякими звичаями 7 полін, які готувала впродовж останніх 12 днів або, відповідно, 7 тижнів. Коли піч розпалилася, берегиня домашнього вогнища починала готувати 12 пісних Свят-Вечірніх страв. У цій багатій, але пісній вечері господиня намагалася використати найголовніші плоди поля, саду, дари лісу. Незважаючи на регіональні особливості народної кухні, незмінними стравами на святковому столі були кутя та узвар.